Зранку був на засіданні суду по справі Юлії Тимошенко, футболка з котиком та бабусею дуже сподобалася охоронцям на вході:)

А тепер - найцікавіше та найнеприємніше за день.

Після обіду поїхав забирати, як я думав, вже готові листівки з бабусею та котом. Приїхавши в типографію, де напередодні зробив замовлення на 1000 кольорових примірників А-5 (вартість замовлення - 500 гривень), ВЗНАВ, що мої листівки ніхто не друкував і друкувати ніколи не буде.

Причина банальна: «мы не хатим неприятностей» - щирою, мабуть, рідною російською мовою відповіла симпатична білявка, що вчора з радісттю приймала у мене це замовлення. Мабуть, її керівництво проти.

Мало не знудило від такої відповіді...

Протягом наступних двох годин об'їздив ще 4 подібних контори. Всюди - майже одна і та сама відповідь.

Типографія-2.

«Мы сами категорически против политики Януковича, но мы не будем печатать опозиционные листовки, которые направлены против правящей партии. Нам важна наша репутация и наш бизнес» - відповідь у наступній типографії з яскравою вивіскою на Печерську.

Типографія-3.

Поїхали далі. Типографія в подвалі, поруч метро «Лук'янівська».

«Ми політику взагалі не друкуємо» - коротко відрізав молодий хлопчина мого віку, не відриваючись від цигарки і не підіймаючи погляду на мою скромну персону...

Типографія-4.

«Листовка смешная и классная, но когда прийдут серьезные дяди, - нам будет не до шуток. Извените, но...» - ці слова пролунали в типографії поблизу Контрактової площі. Продовження «ізвіненій» я слухати не став.

Мабуть, треба буде взяти приховану камеру та проїхатись ще раз.:)

А краще - придбати власний кольоровий принтер для друку в домашніх умовах...

Лише один чоловік обіцяв подумати до завтра. Цікаво, яке він прийме рішення?
З ким буде радитись, - з іншою людиною, чи зі своєю власною совісттю...?

Страх. Банальний страх втратити роботу чи прибутковий бізнес.

У кожного з моїх сьогоднішніх контактерів свої аргументи, свої переживання та своя причина для відмови.

Страх перед «репресивною машиною» у вигляді податкової, міліції, спецслужб. Страх перед тим, що тебе покарають, зроблять співучасником, відберуть бізнес чи навіть закриють по статті.

І байдуже, що з юридичної точки зору, тут немає нічого страшного, нічого кримінального.

Просто - старенька бабця і звичайнісінький кіт, ніякого заклику до повалення режиму, жодних образ та нецензурних слів. Лише - «регіони»...

Страх заполонив серця людей і засліпив розум. Набагато легше відмовити, тупо «вмити руки», залишитись осторонь від цієї «небезпечної політики»...

На щастя, зараз на задньому сидінні авто лежить 500 примірників «кота», правда - у чорно-білому варіанті, - вчора один хороший чоловік надрукував, абсолютно безкоштовно.

Він не є власником типографії, - звичайнісінький найманий працівник, друкував таємно від керівництва, ризикуючи втратити роботу. Чоловік, вільний від страху та вкрай незадоволенний існуючим станом речей в країні зробив ВЧИНОК, за який йому не буде соромно перед його двома неповнолітніми дітьми.

Саме з таких Людей починається країна.

Саме такі Люди творять її історію.

P.S. Готові листівки вже сьогодні будуть прикрашати електроопори в м.Києві.

Я та ще три Людини зголосилися допомогти розклеїти їх в різних куточках міста.

У нас немає страху. Ми вільні Люди, які всім серцем бажають жити у Вільній країні і зроблять все можливе для повалення існуючого НЕконституційного ладу.

P.S.S. Чотири людини не так вже і багато для п'ятимільйонного міста, правда?

Свідомі кияни, де ви?

Юрій АНДРЕЕВ