З Олександром Єфремовим сталась трагічна історія: його рідного сина обібрали на мільйон доларів. Пікантності додає те, що гроші, зароблені на луганських просторах, щезли на території США в руках росіянина.

На цю історію ми наткнулись випадково, розкопуючи бізнес-павутиння групи «Лозовський-Єфремов». І хоча це лише невеликий фрагмент із бурхливого життя бізнес-партнерів, але ми не могли ним не поділитись. Бо незважаючи на всю кумедність пригод луганчан у Лас-Вегасі, їхня історія, безумовно, буде цікавою як пересічним читачам, так і тим, хто вміє читати в правоохоронних органах. Але про це згодом. Поки що короткий виклад судового процесу, який зараз триває в штаті Невада. Назва: «Лозовський проти Оксенюка». Отож.

У 2006 році, тобто в «похмурі помаранчеві часи» Едуард Лозовський, який тоді був заступником голови правління «Українського комунального банку», вирішив вивести частину грошей в США. За рік до того він познайомився із колишнім росіянином, мешканцем Лас-Вегасу Василем Оксенюком. Той стверджував, що раніше служив в ГРУ, а переїхавши до США, зайнявся інвестиційним бізнесом. І взагалі справляв враження серйозного чоловіка.

Втрачати він їх почав настільки легко і невимушено, що закрадається думка, що гроші в Луганську він заробляв із ще більшою швидкістю. Почалось з того, що Оксенюк запропонував створити фірму в США, щоб потім її вивести на фондовий ринок. Затрати – $300 000 – покрив Лозовський. Міг би, до речі, і зекономити. Бо згідно із судовими документами, реальна собівартість створення подібної фірми в Неваді – 1000 доларів. Мало того, аби ще більше здешевити процес, Оксенюк просто перейменував одну з фірм (ціна перейменування – 100 доларів), назвав її «TBM Holdings» і вручив луганчанину. Це був лише початок

Далі посипались вимоги різних додаткових витрат (від публікації в офіційних вісниках до знімання непотрібного офісу), в результаті чого вклад Лозовського в американську мрію сягнув 750 000 доларів. Принагідно на суді виявилось, що всі ці витрати були абсолютно непотрібними, а відтак Оксенюк їх має повернути Лозовському. Але і це ще не все.

Спершу Оксенюк переконав українського інвестора, що варто переписати всі свої бізнес-активи на «TBM Holdings». По-перше, для того, аби захистити їх від української дійсності, по-друге, для зростання ціни самої компанії. Тоді, мовляв, новонародженому підприємству на місцевому фондовому ринку буде житись радісно і ситно.

І от, коли Лозовський все так і зробив, Оксенюк запропонував чергову бізнес-операцію: передати йому 10% акцій «TBM Holdings», а потім викупити цю частку за мільйон доларів. Таким чином мав стартувати рух акцій, ринок почав би орієнтуватись на ціну першого контракту, а далі все мало піти як по маслу.  Найімовірніше, передбачалось, що весь цей продаж буде фіктивним, і Оксенюк поверне мільйон доларів Лозовському: занадто вже царським виглядав такий подарунок. Не повернув.

А коли луганський бізнесмен запитав, чому компанія ще не на фондовому ринку, і взагалі – де гроші? – «партнер» розпочав стандартну серію своїх пояснень. Отак цент до цента і набігло 1,75 млн доларів.

На суді захисна стратегія Оксенюка змінилась, але грошей від цього більше не стало. Навіть після того, як наприкінці 2012-го американський суд присудив повернути всі “залучені” кошти. Рішення – це одне, а тільки потрібне ще його виконання. Скажімо, у 2013 році Оксенюк повідомив суд, що вся проблема тепер в латвійському банку, де відкриті рахунки. Росіянин розповів, що хтось вкрав документи та доступ до його рахунків. Так що гроші, звичайно, є, але зняти їх неможливо.

Суд почав напружувати Оксенюка, щоб він видав комусь у Латвії довіреність, аби врешті дізнатись достеменну інформацію. Але той видав ще одну версію: якісь недоброзичливці повідомили латишів про американський суд, це банкірів налякало і рахунок Оксенюка… закрили. Як це перевірити – ніхто не знав, але гроші луганчан почали ставати віртуальними просто на очах. Загалом ідеться про 5,147 мільйона доларів.

Останній судовий документ датований 29 січня 2014 року. Наприкінці минулого тижня ( 6 лютого) Оксенюк мав подати в суд черговий рапорт про те, що ж врешті сталось із грішми в Латвії.

Чим закінчиться сага про повернення грошей Лозовському і дітям регіоналів – кожен може спрогнозувати сам. В залежності від міри власного оптимізму. Нас більше цікавить одна подробиця, яка вилізла під час судового процесу. І от вона є точно дуже і дуже песимістичною для Едуарда Лозовського і його команди.

Назва цієї подробиці – Христо Колєв. Нагадаємо, це болгарин, який, згідно з судовими даними, офіційно виконує функції довіреної особи Лозовського. Тобто фактично Колєв – це сам Лозовський.

Саме тут і криється  песимізм. Ми навіть не будем описувати сотні тендерів «Луганськвугілля», які розігрують між собою Єфремов і Лозовський, точніше Єфремов і номінальний засновник різних українських підприємств Христо Колєв. За часи правління Партії регіонів набігло вже 4 млрд. грн. Нагадаємо лише одну історію. Описана вона була журналістами раніше і ретельно, але в контексті свіжих прізвищ набула дещо іншого звучання. Отож.

У 2010 році, після повернення ПР до влади, Едуард Лозовський стає першим заступником Луганської ОДА. У цьому ж році агент Лозовського, а крім того директор невадської «TBM Holdings» Христо Колєв несподівано виникає як менеджер луганського алюмінієвого заводу «Інтерсплав», у якому держава мала 43%.

Одразу по тому Колєв закладає все майно заводу за 2,4 млн грн. в «Укркомунбанку» (належав тій же «TBM Holdings» Лозовського). Для порівняння: оборот заводу до кризи сягав 90 млн. грн.

У минулому році Вищий госпсуд визнав дійсним кредитний договір, який сам із собою підписав Лозовський. Незважаючи на те, що представники Мінпромполітики стверджували на суді, що подібна оборудка зроблена, щоб, довівши завод до банкрутства, задешево відчужити майно. Як в воду дивились. Процедура банкрутства вже триває.

Так от. Безумовно, луганським суддям і прокурорам така історія виглядає традиційною і не дуже цікавою. Особливо, коли це історія про «кращих людей міста».

Ця сама історія з погляду правоохоронної системи США виглядає зовсім по-іншому. Приблизно отак: фактичний власник американської фірми, будучи на високій державній посаді, руками свого агента зініціював банкрутство державної власності на користь свого банку. Ключове слово тут – «американської». У якій країні це сталось -  для американців неважливо. Такі от в них ненормальні закони. Додаткових проблем додає те, що на TBM Holdings заведений весь луганський бізнес Лозовського і його друзів. Перелік там великий. І історій з цими підприємствами достатньо.

Так що в контексті останніх подій, і знервування американців можемо порадити Едуарду Лозовському хоча б змінити свій статус в професійній спільноті Linkedin. Бо трактувати себе як мешканця Лас-Вегасу, звичайно – круто, але не в теперішні часи. Воно і перед американцями зайва засвітка, і перед електоратом трохи невдобно.