Є злочини, в яких не існує терміну давності…

Мюнхен не просте місто. Це не звичайна точка на географічній карті Європи. Це не просто туристичний, бізнесовий центр та столиця найзаможнішої німецької землі Баварія. Це не якийсь там прохідний двір пан-європейського аеропорту Франкфурта-на-Майні. Для тих, кому не довелося побувати в Німеччині, напевно, буде цікаво дізнатися, що значна частина мешканців країни- шваби, саксонці, нащадки пруссаків взагалі не вважають баварців німцями. Але зараз не про внутрішні справи наймогутнішої європейської нації. Зараз про роль Мюнхена в світовій історії.

Те, що Мюнхен грав і продовжує грати свою партію в симфонії світової політики, яку пишуть останні 80 років її «композитори», лідери ведучих держав і імперій, факт доконаний і безперечний. Місто стало колискою фашизму, чуми ХХ століття, яка знищила десятки мільйонів людей, зруйнувала півсвіту і стала найстрашнішою сторінкою світової історії. Мюнхенські пивні клуби не просто вирвало в світову історію блювотними масами фашистських штурмовиків та істеричним фюрером, істотою, яка мала більше рис інфернального, ніж людського походження. Мюнхен освятив початок Другої Світової війни, коли так звана Міжнародна конференція 1938 року руками представників Великої Британії та Франції ганебно дала згоду на окупацію фашистською Німеччиною частини Чехословаччини. Виключно в рамках «розширення життєво важливого для німецького народу простору». Тільки в руслі «політики примирення». Чим закінчилася мюнхенська авантюра, ми всі прекрасно знаємо.

76 років потому, взимку 2014-го, аналогічна 50-а, ювілейна Мюнхенська конференція з питань безпеки знову виявилася занадто толерантною до кримінального нео-фашизму межигірського недофюрера Януковича. Європа знову спромоглася лише передати глибоко (ма)стурбований привіт фразою, що увійшла в аннали, а в дещо зміненому вигляді прозвучала б так- «Ми привезли вам мир». Вона так і не спромоглася відразу задіяти до Режиму конкретних політико-економічних санкцій, які б різко скоротили можливості для ескалації насилля в Україні з боку влади проти власного народу. Тільки заплативши десятками вбитих протестувальників, десятками зниклих без вісті та закатованих, сотнями поранених, Україна достукалася до позиції номінальних господарів Мюнхенської політичної сцени, що нарешті вустами своєї «матусі», Mutti Меркель, оголосили про запровадження санкцій проти Януковича та його оточення.

Але всі попередні ремінісценції, не більше ніж тло до основного сюжету твору. Майже посередині часового відрізку між двома Мюнхенами стався ще один, третій. Для свого часу той Мюнхен 1972-го теж став своєрідним стартом нової епохи. Символічну назву процесу ми запозичимо зі спортивного словника, адже події, що сколихнули світ в липні 1972-го відбулися під час Літніх Олімпійських Ігор-ХХ.

Бойовиками палестинської терористичної організації «Чорний вересень» безпосередньо на території олімпійського містечка були захоплені заручники з числа спортивної делегації Ізраїлю. Небажання німецького уряду залучити до участі в операції звільнення високопрофесійних спецпризначенців з Ізраїлю та невиправдана самовпевненість німецької поліції призвели до загибелі всіх 11 заручників. Більше того, троє терористів, яких все ж заарештували, вже через декілька тижнів були знову звільнені через вимогу іншої бойової групи, що захопила пасажирський літак німецької авіакомпанії «Люфтханза».

Теракт, що підривав всі засади гуманізму, кривава бійня, яка затьмарила собою тисячолітню традицію відмови від ведення воєн під час Олімпійських Ігор, шокувала весь світ в 1972-у. Ізраїльська спільнота вимагала не помсти. Нація, що першою стала на шлях монотеїзму та глибокої релігійної філософії краще за багатьох знала- на Добро треба відповідати Добром. На Зло треба відповідати Справедливістю.

Спецслужби країни за сприяння влади організували та провели операцію «Гнів Божий», результатом якої стала ліквідація всіх основних терористів, організаторів та ідеологів викрадення заручників в олімпійському Мюнхені. Менше ніж за рік 13 з 17 організаторів теракту були знищені.

Хіба криваві події 18 лютого 2014 року в Києві в розпал Зимової Олімпіади-ХХІІ не ставлять діяння нео-фашиста Януковича в один ряд з найбруднішими терористами, що не просто зневажають кримінальне законодавство, але є прямим свідченням скоєння злочинів проти людства? Хіба цей людожерський рецидив маніяка-шизофреника, що вписаний кров’ю сотень постраждалих в його власну «Чорну книгу злочинів», не викликаний безкарністю за попередній розстріл українців 22 січня 2014 року на Грушевського, демонстративне мордування журналістів 01 грудня 2013-го на Банковій чи садистське побиття студентської молоді в ніч на 30 листопада 2013 року на Майдані Незалежності?

Ізраїльський «Моссад» вміє зберігати свої таємниці. Так личить одній з кращих спецслужб світу. Про справжні деталі операції «Гнів Божий» він мовчав дуже довго, та, мабуть, остаточно не розкаже всю правду вже ніколи. Епізоди та реалії тих подій обросли міфами, жодним чином офіційна влада країни не визнавала самого факту проведення операції. Але легенда стверджує, що спусковим пострілом для початку акції відплати стали слова Прем’єр-міністра Ізраїлю, уродженки Києва, Голди Меїр, до керівника «Моссаду» відразу після скоєного палестинцями теракту- «שלח בנים»...

Особисто я хочу від нового майбутнього українського президента дуже багато. Йому вистачить проблем для вирішення. Держава зруйнована злочинцями, економіка відкинута «пакращерами» на десятиліття назад, країну фактично необхідно відбудовувати як після війни. Тим не менше, крім цього, я вимагаю, щоб майбутній Президент України, патріот, який вимушений буде присвятити все життя служінню своєму народові, взяв на себе публічну обіцянку, священну клятву щодо невідворотності покарання за злочини проти українців, які коїлися в 2013-2014 роках владою Януковича. Переслідування злочинців Режиму Гаагським та Межигірським трибуналами, всіх, починаючи безпосередньо з самого Януковича, керівників МВС та Партії регіонів, закінчуючи виконавцями з «Беркуту» та бригадирами «тітушок», повинно стати однією з цілей, яку поставить перед собою нова українська влада.

Але не варто забувати і про уроки Мюнхена. Не варто лише надіятися на запізніле прозріння і допомогу старенької та млявої Європи після чергового провалу її «політики примирення». Я вірю, що кривавим солдатам межигірського недофюрера вже скоро доведеться шукати притулку в далеких підмосков’ях та в екзотичних країнах. Я не знаю, як буде називатися українська акція відплати за злочини перед народом, що не мають терміну давності- «Гнів нації» чи може «Пам’ять над Дніпром». Але я точно знаю, якщо новий керівник України дійсно захоче очистити націю від безкарності, підносячи на найвищі щаблі державотворення Справедливість, як форму реакції суспільства на злочини набагато потужнішу від прикладного Правосуддя, то він просто вимушений буде одного разу сказати керівнику справжньої української спецслужби, що буде твердо стояти на захисті безпеки держави і нації: «Посилай хлопців»…

*- שלח בנים (іврит)- «Посилай хлопців».