Коли настає виборча пора, то з політиками зазвичай кояться дивні метаморфози. Підпорядковуючись всепоглинаючим технологіям перемоги за будь-яку ціну, вони із живих людей обертаються на кібер-машини,  і всі їхні слова, вчинки позначаються якимось неприроднім автоматизмом, штучністю у всьому, до чого б вони не діткнулися. Їм вкладають у голови  чужі думки, штабні «креативники» радять  займатися невластивими їм справами, приміряти на себе чужі ролі.

Ось і Наталія Королевська, яка відверто зізнається, що написання книг – то не її парафія, тим не менше зовсім недавнечко, наслідуючи модний політичний тренд останніх років (усі політики пишуть, чом же я не годна написати?) презентувала у книгарні «Читай-город», власну інтелектуальну працю ««Нова економіка – нова країна». Судячи з потужної рекламно-інформаційної промо-кампанії, проведеної заздалегідь де тільки мога, заповідалося не менше як на з’яву на українському книжковому ринку справдешнього бестселера.

По-суті ж, вийшло не що інше, як  майже дослівне переповідання партійної програми «Україна, вперед!». А щоб закамуфлювати цілковиту подобизну, упорядники  видання не сподобилися ні на що інше, як розбавити текст кількома  претензійними табличками та діаграмами для надання хоч якоїсь позірної свіжості та новизни представленому на суд громадськості «баченню майбутнього України».

Якщо проаналізувати зміст книги, то подибуємо суцільні макроекономічні викладки і соціальні загравання з виборцем, натомість гуманітарну сферу не спогадано майже зовсім: немає жодного розділу, присвяченого духовності, культурі, загальнолюдським цінностям. А ось культивування споживацьких настроїв представлене у всьому розповні, хоч і замасковане  за непереконливими тезами про соціалізацію бізнесу та активну роль держави.

Спроба прищепити українцям потяг до матеріальних цінностей, як альфу і омегу усього їхнього життя, прослідковується ледь не в кожному абзаці. Крізь ці словесні наскирдування не прозирає  жодної  свіжої ідеї. Її місце натомість заступає цілковита оспалість думки, набридлива до одуру в голові компіляція заяложених гасел про «інвестиційні клімати», «конкурентні середовища», «інноваційні підходи». Тобто, стара, як світ ліберальна ідеологія ледь не епохи Локка і Монтеск’є, але густо засмачена сучасним набором штампів про «молоду команду професіоналів» (ой леле, скільки вже їх було, починаючи від «озимих поколінь», «нових генерацій» і завершуючи «пташенятами гнізда Черновецького»), муляє очі читачеві від першої й до останньої сторінки. А хтось же зовсім недавно наміряв на себе соціал-демократичну тогу. А на ділі що ж виходить: «Стоп машина! Вправо стерно!?». Тому й важко йняти віри прочитаному.

Та  навіть, якщо й уявити собі Королевську, яка грудьми стає на захист дрібного бізнесу і кидає виклик олігархічно-промисловим групам, то виникає одне слушне запитання: «Невже в нас такі заможні власники придорожніх крамниць чи господарі ремонтних автомайстерень, які в спромозі на сьогоднішній день оплатити шалену за витратами агітаційно-рекламну кампанію «впередукраїнців»»? Невже  когось може пойняти сумнів, що ця політична сила,  відкараскуючись усіма способами від впливового фінансово-політичного патронату на найвищому владному рівні, може бути одночасно присутня на всьому інформаційному полі? І навіть несміливі спроби Королевської у своїй книзі окреслити коло винних  у сьогоднішній жахній соціально-економічній ситуації у державі зводяться до називання безіменних «регіональних кланів» і безликого «бюрократично-олігархічного капіталу».

Власне й за обсягом це видання  важко назвати повноцінною книгою (60 сторінок разом із вказуванням зужитої літератури– це швидше груба брошура, якщо не сказати -  рекламний проспект). Однак тверда яскрава палітурка, крохмалево-білий папір, глянцево-лиснючі вкладки  фотосесій Королевської на тлі загранишних комбайнів чи гігантських металургійних комбінатів, свідчать по те, що розробники цього проекту одчайдушне намагалися увібгати куці думки в зовні ошатні презентабельні форми.

Навіть на титульній обкладинці добрих дві-третини горішньої площі займає зображення Наталії Юріївни (достоту як колись в журналі «Радянська жінка» поміщали світлини передовчинь соціалістичних змагань), а знизу назва розвідки???, монографії??? (одно слово - друкованого тексту розмитого жанру, невизначеного стилю та незрозумілої спрямованості) і зовсім на споді дрібнішим шрифтом логотип партії «Україна, вперед!» .

Ну любимо ми себе таку розкручену, успішно-ділову, в світлому жакетику( «біло-сердечна» молодість і рівняння на Тимошенко даються взнаки), хоча й без заплетеної коси (а це вже невідповідність пильно ліпленому образу, а відтак серйозний недогляд московських політтехнологів під урядництвом Ніколая Гастелло). І все б то воно було не злецьки, ось тільки шкода, що формат книжного видання занадто малий для того, аби туди примудритися втиснути повномасштабні світлини Королевської з білл-бордових проекцій (розміром десь зо два на три метри), щоб уже й незрячі узріли «нового політика» (бо ж 6 років депутатства – то ж таки суща марниця, еге ж?).

Директор видавництва «Самміт-книга» Ігор Степурін, який, власне, й пустив у світ інтелектуальний доробок очільниці «Україна, вперед!», у своєму передньому слові ув’язав можливість появи вітчизняного економічного дива з іменем Королевської і  «молодими, ефективними лідерами», які її оточують. Але постання цього дива, з його легкої руки,  всупереч усім граматично-стилістичним мовним нормам, чомусь має  відбуватися неодмінно саме «НА Україні», та аж ніяк не «В Україні». А як досягнути цієї омріяної економічної благодаті знову ж таки, на думку видавця,  швидше повинен розчовпати саме російськомовний читач,  якому з-поміж загального десятитисячного накладу книги перепало шість тисяч примірників, а для україномовної читацької публіки зоставлено  лише чотири.

За словами пана Степуріна, це чисто комерційний проект і всезнаюча маркетингова служба видавництва перед доправленням авторського  тексту до типографії провела попереднє дослідження ринку і за його результатами і вигулькнула така ось дивовижна пропорція: 60 на 40. Директор видавництва при цьому визнає допущені прорахунки, заявляючи, що після анонсування книги майже увесь україномовний тираж розкупили і тому доведеться знову вмикати друкарський верстат, аби повністю задовільнити читацький попит. При цьому хотілося б доконечне з’ясувати у пана Степуріна, що ж це за такі незграбні  маркетологи числяться у його штаті, що не годні обрахувати усі майбутні зиски та ризики для свого патрона? 

А ось авторський гонорар Королевської обчислили досить точно – близько 60 тисяч гривень. Він виявився на порядок  вищим за середньомісячну зарплатню в розмірі 2090 гривень, яку ще зовсім недавно отримував в футбольному клубі «Динамо» її однопартієць Андрій Шевченко згідно з бухгалтерською звітністю. Але навіть цією сумою Наталія Юріївна не збирається обтяжувати власну «соціальноорієнтовану» податкову декларацію і пообіцяла всі виручені кошти спрямувати на закупівлю економічної літератури для районних бібліотек.

Сам діалог авторчині з авдиторією відбувався в кумедний спосіб: після умовно гострих питань тележурналістів (бо ж багато хто з них приїхав не для відзнімання критичних сюжетів чи написання злободенних статей, а для виконання «рекламного плану» телеканалів та друкованих видань) посипалися єлейні запитання «випадкових відвідувачів книгарні». Королевську запитували, чи може ринок сам себе регулювати чи все таки потрібне державне втручання, на що вона, дотримуючись чітко допильнованого  сценарію, відповіла в дусі переконаної соціал-демократки, що, мовляв, держава має створити усі умови для розвитку дрібного підприємництва і разом з тим чітко виконувати свої соціальні зобов’язання перед громадянами. Потім пролунало «правильне» запитання, чи до снаги Наталії Юріївні побороти корупцію і у відповідь  прозвучала добре завчена «домашня заготовка». Мовляв, корупцію зборемо, якщо усунемо від влади стару еліту і дамо дорогу у велику політику молодим обдаруванням із партії «Україна – вперед!».

Судити про художньо-естетичну чи методологічну вартість цієї книги складно і через цілковиту відсутність незаангажованих розлогих  рецензій на неї. Короткі ж схвальні анотації зарубіжних та вітчизняних  експертів, вміщені на початку книги, настільки обтічні і неконкретні, що з їх змісту навіть важко збагнути, що ж такого захоплюючого і незуздрітого раніше вони там для себе відзискали, що могло б стати в знадобі й іншим.

Направду ж бо, і коментар  наближеного до Королевської президента центру економічного розвитку Олександра Пасхавера, і відгук  керівника Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігоря Бураковського, не кажучи вже про оцінку російського економіста Михайла Хазіна, виявилися настільки стислими і лаконічними за обсягом, що мимоволі губишся в здогадах: невже маститим спеціалістам не було про що ширше розвестися пером?

Тож висновок напрошується цілком очевидний – літературні виправи Королевської наразі не що інше, як вкрай невдало обраний спосіб комунікування з громадськістю. Як-то кажуть в народі: «Скорий поспіх – людям посміх»!

Сергій ІЩЕНКО