Мама сьогодні говорила з родичами, що живуть у Криму. Паніка така, що не описати, істерики до сліз - без перебільшення. Приходу німців у 41-му менше боялися.

Судячи по тому, що вони мелють, - «...Тягнибок сказав, що всіх етнічних росіян позбавлять українського громандянства!», «...на Севастополь і Керч наступають армії озброєних бандерівців!», «Верховна Рада прийняла постанову про припинення трансляції на території АР Крим російських телеканалів» (як таке, в сраку, зробити, не збиваючи з орбіти супутник, я не знаю) і т.д. і т.п. - напрошується єдиний висновок: проблеми у кримчан не політичного, а чисто психічного характеру.

І ще одне спостереження: на пропозицію подивитись по 5-му маєтки Януковича і Пшонки (головним чином на маразматичні полотна з означеними особами, які в Криму чомусь ніхто не бачив), слідує агресивна відповідь «Ми цей канал з 2004-го не дивимось і дивитися не будемо!» All the same shit - те, про що я вже писав, - НЕТЕРПИМІСТЬ.

Уперте віслюче небажання усвідомити, збагнути, прийняти банальний факт, що хтось інший може мати іншу точку зору. Протягом усього протистояння я дивився як українські, так і російські телеканали («РТР», «НТВ»), я завжди читав як «Українську правду», так і «Корреспондент», щоб мати можливість порівнювати і думати, щоби, врешті-решт, спробувати зрозуміти тих, хто думає інакше. Схоже, Крим до цього поки не доріс.