Років п’ять тому написав я повість «Віднайдення раю» — повість про Волинь, точніше, про Волинське Полісся, його минуле й теперішнє. І є там такий епізод: герой твору потрапляє у Любешів — один із небагатьох райцентрів Волинської області, де донедавна зберігався пам’ятник Леніну. Не даремно з Любешівщини походить один з нинішніх очільників комуністів України — Адам Мартинюк. Ось уривок із цього твору:

«Нарешті Любешів. Колись тут проходив торговий шлях із Волині в Литву. Проклали його поліщуки, споруджуючи в непрохідних болотах греблі й загати.

У містечку переважають одноповерхові хатки. Тільки в центрі кілька багатоповерхівок. І... пам’ятник Леніну. Як у сусідній Білорусі.

Дивно виглядає цей монумент на землі поліській. Принаймні, на перший погляд. Але — поліщук за своєю природою консерватор. І водночас пристосуванець. Він легко приймає нову владу. Бо не знає, що таке влада своя.

На кілька хвилин затримався біля дєдушкі Леніна — а тут вже якийсь старичок підійшов до мене.

— Раніше і Леніна шанували, — заводить стару пісню, — і порядок був.

— А який порядок без Леніна, — підтримую розмову.

— Правильно, — тішиться мій співбесідник.

— Дєд, а, дєд, — кажу. І в мене з’являється бажання позбиткуватись. — Зараз-то порядку нема.

— Нема.

— Тоді нащо той Ленін?»

А й справді, нащо Ленін? Бо ж такого порядку, як за старих «добрих» комуністичних часів, немає. Адже той порядок тримався на страхові перед репресивними органами.

Звісно, є й зараз люди, які мріють про цей «залізний порядок». Ось недавно довідався, що волинські комуністи в своєму луцькому офісі поставили пам’ятник Сталіну. Правда, вони бояться, що невдячний народ не зрозуміє їхніх «благих намірів». Тому й сховали цей пам’ятник в офісі. Тепер, правда, розгромили і офіс, і заодно пам’ятник «вождю народів».

Хоча, якщо розібратися, чи є велика різниця між Леніним і Сталіним. Так, Сталін організував Голодомор для українців. Окрім того, на його совісті ще мільйони смертей наших співвітчизників. Але ж він був вірним послідовником Леніна! Зрештою, Ленін і Сталін були ворогами української незалежності. Завдяки Леніну Україна так і не відбулася як суверенна держава. Саме він організував навалу більшовицьких орд на територію України. З його подачі створювався маріонетковий (ніби український) уряд більшовиків у Харкові. Ленін кинув Україну у вир громадянської війни 1918—1920 рр., коли загинули сотні тисяч (якщо не мільйони) українців. І ось цьому кату української незалежності на площах міст і сіл нашої держави стоять пам’ятники.

Власне, це не просто пам’ятники. Це певні символи, які «мітять» територію. Де вони є, там і далі продовжує жити радянськість. І там українська незалежність лишається неповноцінною.

Проте останнім часом, коли в Україні почалися масові протести, пов’язані з Євромайданом, в різних куточках України почали падати пам’ятники Леніну. Здається, почалося це з Києва, а потім перекинулося на області. Майже кожен тиждень довідуємося, що десь зруйнований чи демонтований пам’ятник Леніну. При чому часто в таких регіонах, де, здавалось, і далі зберігається сильний дух радянськості.

Звісно, цей процес не є випадковим. Він принаймні засвідчує, що Україна (попри всі складнощі) поступово звільняється від комуністичного минулого й починає усвідомлювати, що її незалежність — це всерйоз і надовго.