Шановна Українська громадо, шановні співвітчизники,

Перш за все дозвольте вибачитись за кількість граматичних помилок у цьому тексті. Я був вихований у російськомовній родині в Одесі та, незважаючи на усю брехню, жив в настільки толерантній Україні, що так усе життя і розмовляв російською, не відчуваючи ні хвилини дискомфорту. Це було до вчора, до того часу, коли Російська Федерація оголосила мені війну. Вчора уся моя російськомовна родина почала спілкуватися Українською. Ну хто як може....

Але не про те.

Зараз дуже багато закликів, щоб щось робити, вважаю за необхідне висловити і свій. На мій погляд, найважливіше, що може робити кожний Українець, від колгоспника до в.о. Президента - це у весь свій «голос», при кожній можливості, при кожному спілкуванні між собою та із зовнішнім світом ВИМАГАТИ від США та Об'єднаного Королівства виконати їх обов'язки за Будапештським Меморандумом про Надання Гарантій Безпеки Україні від 1994р.

Мета цієї статті не в тому, щоб висловити цей заклик, а в тому, щоб пояснити співвітчизникам дві величезні різниці, як кажуть у мене вдома, між словом «вимагати», на використанні якого наполягаю я, та словом «просити», до котрого ми усі так звикли. Ми усі звикли, що на міжнародній арені Україна завжди чогось просить з протягнутою рукою: грошей, дешевого газу, прийняти нас кудись і т.д. В нас усіх вже сформовано комплекс геополітичних жебраків.

Але у даному випадку ми в зовсім іншій диспозиції. Мабуть, по-перше, в нашій історії Україна має повне право щось вимагати на такому рівні.

У 1994 році Україна відважилась на безпрецедентний крок. Безпрецедентний по своєї сміливості та важливості для глобального миру та стабільності. Майже ніхто у світі крім нас добровільно не знищував свій ядерний арсенал. Ми поклали свою безпеку на алтар світової безпеки. Кожний українець поклав свою особисту безпеку заради безпеки американця, англійця, росіянина, китайця. В обмін на гарантії безпеки від США, Сполученого Королівства та Росії ми розділися до гола та віддали нашу зброю добровільно.

А зараз один з гарантів мерзенно користується нашою оголеністю.

Усі свої обов'язки по договору 1994 року Україна виконала, ми сплатили найвищу ціну наперед. Вчора ми підпали під зовнішню військову агресію. Саме тому ми маємо повне право не «просити», а «вимагати» захисту.

Нас не повинні турбувати внутрішні політичні позиції Обами, вибори у Сполученому Королівстві або якісь там геополітичні розклади сил, як нікого не турбували наші особисті проблеми, коли від нас вимагали виконання наших обов'язків по роззброюванню.

Ми маємо право, сповнені гідності та без граму сорому, уперше у своїй історії спокійно на весь світ сказати:

«Шановні партнери, прийшов час платити борги».