Будучи людьми питомо руськими, українці не дуже любили працювати. Принаймні, на пана. Натомість вони воліли з паном воювати.

Стародавня історія Криму була пришпильна, але невесела. І ви вже в курсі, чому (курс розміщено тут). Відтак середньовіччя Криму хотілось би подати якось кумедніше. Але і це троха складно. Почати вже з того, що саме півострів став тими ворітьми до Єврпи, через які попролізла бацила «Чорної смерті». Які тут веселощі?

Якщо ви ще не в курсі, то нагадую. Року від Р. Х. 1347-го ординці сепаратиста Джанібека обложили Кафу, сиреч Феодосію. Але вірний присязі італійський гарнізон (а там були тоді саме таки італійці) складати зброю не збирався. Вони мали потужну мотивацію: складеш зброю – відріжуть усе. Тобто буквально все.

Гості ж зі Сходу, в свою чергу, не мали аргументів для схилення італійців на свій бік. Такими аргументами могли би бути «тороки» - таранні та обложні машини. Такі машини монголи ще на початку XIII століття захопили в Китаї, й саме такими машинами, якщо вірити пресі, знищили Київську Десятинну – й багато чого іншого.

Але от на 1347 рік Джанібек нічо подібного не мав. І збудувати те було нікому. Не мали ординці свого Корольова й свого Курчатова. Тільки «позичених». А ті давно вже повимерли.

Отже (за легендою, нагадую!) ординці перекинули через мури Кафи труп із бацилою. Назва не каже вам ні про що, бо й не повинна казати. Ну, грам-негативна, тобто не так зафарбовується, як грам-позитивні – і що?

Менше з тим. У Європі почалася так звана «чума». Буває, трапляється, нічого не вдієш.

Тим часом в Україні почалося козацтво. Знаєте, як це було? Я вам розповім. Будучи людьми питомо руськими, українці не дуже любили працювати. Принаймні, на пана. Натомість вони воліли з паном воювати. Марксисти та інші кумедні дурники, котрі вірують, що світ залежить тільки від бабла, і money makes the world go round, не розуміють цього явища. Натомість кожен пересічний українець, я гадаю, розуміє. Коли тобі психологічно зручніше воювати, а не пахати (буквально) – оце і є український вибір. Чого вже там.

Дмитро Байда-Вишневецький, імовірно син Анастасії Олізари (тоді вимовяли «Анашташі»), імовірно народився 8 вересня, імовірно в 1517 році. На Малій Хортиці збудував Січ. Тоді ще – з маленької літери. Він не міг і подумати, яке довге життя судилося слову.

І воював, і турки (нібито) схопили його, і повісили на гак за ребро. У нас таки були веселі пращури. Народна пісня твердить, що внизу стояли турки з луками, й стріляли в Дмитра; а самому йому теж дали лук, бо ж справедливість має бути, як в ООН. І він також стріляв їх – згори. І повбивав там купу турків. Ну – то пісня, ну що з неї взяти.

Ви, звісно, знаєте, що прямий нащадок Дмитра, князь Ярема, був, навпаки, у «Беркуті». Але ми не про те. Ми про те, що з тією ж Кафою було таки чимало негараздів. Козаки брали її неодноразово. Один 1616-й чого вартий! А вся річ у тім, що там був найбільший невільницький ринок. І козаки – чомусь! – були не в захваті від того, що їхніх братів і сестер продають, як худобу, на ринку.

І штурмували. І перемагали. Хоча не забуваймо, що кожна Сила має Темний Бік. Якщо турецька галера із рабами-веслярами загорялася, раби задихалися першими. Це факти. Як факт і те, що Московське Царство в XVI-XVII століттях неодноразово домовлялося з кримськими татарами про спільні напади на «Київщину»...

Але це вже буде у третій частині даного тексту. З вашого дозволу.