Виступаючи на з’їзді ВО «Свобода», Олег Тягнибок вперше не говорив про політичну ситуацію в країні. Натомість більше години зачитував імена своїх друзів, які або стали воїнами Небесної Сотні, або зазнали різних каліцтв, обороняючи на вулицях революційного Києва честь і гідність української нації.

На якусь мить йому здалося, що на це витрачається забагато часу. Але переповнена людьми зала просила, щоб він продовжував.

Окремі делегати плакали. Одні аплодували героям. Другі - скандували «Герої не вмирають!». Треті слухали і боялися почути знайоме ім’я.

Хтось мені шепнув: такого зібрання українські націоналісти ще не бачили.

На перший погляд з цим важкого не погодитися.

Але подібне зібрання в нашій історії усе ж було.

У серпні 1939 року у Римі відбувся Другий Великий Збір Українських Націоналістів. Скликаний у зв’язку із смертю першого голови ОУН полковника Євгена Коновальця, він також відбувався у складний і драматичний для України час. Кожен делегат збору ОУН майже на пам'ять знав імена тих членів ОУН, які рік тому геройською смертю загинули за волю Карпатської України. Більшість – на Красному полі у бою з мадярськими окупантами. Решта – були покалічені у полоні. Їм відрізали вуха і носи, а потім передавали польській владі, оскільки вони формально вважалися громадянами Польщі.

Вже тоді ніхто не сумнівався у тому, що незабаром розпочнеться нова війна, яку на українських землях розпочне нацистська Німеччина. А отже нові жертви неминучі.

В Архіві ОУН зберігається протокол Другого Великого Збору ОУН, який добре передає атмосферу цього зібрання.

Промову полковника Андрія Мельника делегати слухали стоячи. Вона розпочалася із називання імен тих членів ОУН, які у різні часи та в різних обставинах віддали своє життя за самостійну Україну. Цей мартиролог очолив Євген Коновалець…

При цьому, коли називалося ім’я, призвіще чи псевдо героя, присутні тричі вигукували «Живе вічно!»

Після цього усі делегати склали присягу: «Присягаю Богові і Україні честю моєю, честю полеглих у бою героїв на кров славної пам’яті Вождя (так тоді називали Євгена Коновальця - авт.) всіма силами і ціною життя мойого боротися за Українську державність і здійсняти ідеї українського націоналізму, зберігати таємниці організації, вірність, хоробрість та послух Організації Українських Націоналістів».

Цю історію пригадав ще й тому, що перед самим з’їздом ВО «Свобода» у Житомирі урочисто було відкрито пам’ятник двом делегатам Другого Великого Збору ОУН - Миколі Сціборському і Омеляну Сенику-Грибівському.

Ось так, майже містично поєдналися два етапи національно-визвольної боротьби.

Одним судилася доля вмерти за те, щоб Україна стала незалежною державою. Другим, щоб Україна незалежною державою залишилася.

На з’їзді ВО «Свобода» Олег Тягнибок став кандидатом у президенти України. Отже, Революція Гідності, або третій етап національно-визвольних змагань триває.

Його мета - історична: утвердити незалежну Україну, як соборну державу українського народу, в якій перемогла національна і соціальна справедливість.