З огляду на актуальність нових урядових пропозицій щодо подолання кризи в Україні, разом з колегою Ігорем Ільтьо проаналізували досвід Греції у цьому контексті. Пропонуємо до Вашої уваги.

Спасіння потопаючого - справа рук самого потопаючого

Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк заявив про те, що в ході реалізації антикризових заходів щодо стабілізації фінансово-економічної ситуації в Україні Уряд відмовляється від «грецького сценарію», за яким для скорочення державних витрат та стабілізації бюджету необхідним є зменшення заробітних плат, пенсій та інших соціальних виплат. Зі слів Прем’єр-міністра України, очевидним є той факт, що Уряд вивчає досвід Греції у подоланні кризових явищ, які в деякій мірі є подібними до українських. Залишається сподіватись, що оцінюються не тільки і не стільки заходи бюджетної економії, що були запроваджені в Греції, але й цілі на які вони були направлені.

Як зазначив А. Яценюк, запроваджені заходи є тільки початком на тернистому шляху реформ, і значна кількість кроків для повноцінного подолання кризових явищ в економічній та бюджетній сферах ще попереду. У зв’язку з тим, що ситуація в Україні і в Греції є досить схожою, і Україна в деякій мірі проходить подібний шлях, який проходила Греція декілька років тому, її досвід, як позитивний так і негативний, є надзвичайно корисним для України. З огляду на те, що з початку кризових явищ в економіці Греції пройшло майже 3 роки, ефективність деяких заходів можна оцінити у повному обсязі.

Економічну кризу в Греції прийнято вважати найбільш критичним проявом європейської боргової кризи, що є прямим продовженням Світової фінансово-економічної кризи 2008-2012 рр. Передумовою такого стану речей в грецькій економіці стало значне нарощування боргів за період 2000-их, у тому числі, за рахунок підготовки до літніх Олімпійських ігор в Афінах (2004 рік), значних витрат на військові потреби в умовах постійного протистояння з Туреччиною, та чималих витрат на утримання державного та церковного апарату (у Греції Православна церква користується особливим статусом, а її служителі є державними службовцями). Ці процеси супроводжувалися постійним бюджетним дефіцитом та негативним сальдо платіжного балансу, що значно погіршувало позиції економіки, однак ні в самій Греції, ні в Європейській комісії на це не звертали увагу.

Світова фінансово-економічна криза загострила боргову проблему в усьому світі і «відкрила очі» Єврокомісії та уряду Греції на існуючі проблеми. 27 квітня 2010 року рейтингове агентство «Standard & Poor’s» понизило кредитний рейтинг Греції з рівня ВВВ+ (задовільний) одразу на 3 рівня до ВВ+ (сміттєвий), що спричинило падіння фондового ринку в усьому світі, але найбільше, саме на європейських торгових майданчиках. Євро значно здешевів у порівнянні з рештою іноземних валют, проценти за єврооблігаціями почали зростати космічними темпами, а Греція фактично опинилася в дефолтному стані.

Дефолт країни-члена Європейського Союзу та Єврозони міг спричинити «ефект доміно» в країнах ЄС, тим паче, що в схожій ситуації опинилися Португалія, Ірландія, Іспанія та Італія. Діяти потрібно було швидко та рішуче. На засіданні Ради ЄС було вирішено рятувати Грецію в співробітництві Єврокомісії та Міжнародного валютного фонду. Однак, допомога передбачала запровадження ряду непопулярних заходів, які на думку кредиторів мали допомогти вирішити існуючі в Греції проблеми. Було виділено фінансову допомогу в розмірі 110 млрд. євро, а Грецький уряд на чолі з соціалістом Георгіосом Папандреу зважився на впровадження непопулярних заходів зі скорочення державних витрат. Але масштабу проблеми схоже не було враховано, і бажаного ефекту ці заходи не принесли. Ситуація в Греції погіршувалась з дня на день, населення почало масово забирати депозити з банків, в країні почалася банківська криза, яка несла загрозу не тільки самій Греції, а й усій Європейській фінансовій системі. Стало зрозуміло, що Греція потребує значно більшої фінансової допомоги.

Другий стабілізаційний пакет допомоги в розмірі 130 млрд. євро (траншами до 2016 року) Єврокомісія разом з МВФ погодилися видати в обмін на додаткові заходи економії, які можна охарактеризувати одним словом «урізання». Уряд соціалістів, не йдучи на такі кроки, пішов у відставку. Згодом була сформована нова коаліція на чолі з Прем’єр-міністром технократом Лукасом Пападімосом, що взявся за реалізацію безпрецедентних заходів економії в обмін на фінансову допомогу. Серед них найбільш значущими були: скорочення кількості зайнятих у бюджетній сфері, зменшення з одночасним замороженням на 3 роки заробітних плат, підвищення податків (в т.ч. ПДВ, акцизи на алкоголь та тютюн), підняття пенсійного віку для жінок до рівня чоловіків (65 років), скорочення різного роду соціальних програм, ліквідація пільг та бонусів для чиновників тощо. На додаток до пакету фінансової допомоги Греція отримала також реструктуризацію зовнішнього боргу та значне списання зовнішніх боргів.

Під час кризи серйозно обговорювалася можливість виходу Греції з Єврозони та перехід на власну валюту (драхму), з одночасною її девальвацією, що могло б стати «рятівним жилетом» для грецької економіки. Однак, країни Єврозони притримувались іншої позиції. Вони вирішили рятувати Єврозону та європейську банківську систему, а от щодо Греції, то тут все не так однозначно.

За 3 роки заходів економії Греції вдалося скоротити та збалансувати державний бюджет, стабілізувати банківську систему та зменшити відсотки за борговими зобов’язаннями. Варто зазначити, що ці заходи відчули в основному банківський сектор та інвестори, а от середній клас та наймані робітники до сьогодні знаходяться у вкрай скрутному становищі.

За період кризи Греція пережила чи не найважчі економічні часи в своїй історії. Падіння ВВП у 2010-2013 роках склало 20%, безробіття сягнуло рекордної позначки 25%, а серед молоді 60%. При цьому для вирішення своїх зобов’язань Греція зобов’язана знову нарощувати борг. У 2013 році державний борг сягнув позначки 189% ВВП. Купівельна спроможність населення падає, а разом з нею і попит на товари та послуги. Це спричиняє падіння цін та зменшення прибутку бізнесу, що ще більше загострює ситуацію з зайнятістю.

У такій ситуації країна перетворилася на майданчик постійно діючих протестів та страйків. Населення радикалізується, а серед політичних настроїв набирають вагу пронаціоналістичні та прорадикальні партії. На дострокових парламентських виборах у травні-червні 2012 року вперше за останні 30 років фактично була переформатована існуюча двопартійна система. Партії, що входили до складу коаліційного уряду, відповідального за проведення реформ - ПАСОК (соціалісти) та «Нова демократія» (праві), сповна поплатилися за «антикризову політику» і позбулися більшої частини голосів виборців. На політичній мапі Греції популярність здобули партії як крайнього правого, так і лівого політичного спектрів. Так, до парламенту потрапили Комуністична партія Греції, Коаліція радикальних лівих, Партія «Незалежні Греки» (популісти), Партія «Хрісті Агві (Золота зоря)» (ультраправі націоналісти) та Партія Демократичних Лівих (лівоцентристи), що разом з Партією ПАСОК та «Нова демократія» сформували новий уряд. Очевидно, що присутність в парламенті відразу семи партій, жодна з яких не має стійкої більшості, ставить під загрозу політичну та економічну стабільність й без того ослаблену Грецію. У цих нелегких умовах МВФ вкотре висуває Греції ряд нових вимог щодо скорочення державних витрат та збалансування фінансової системи. З огляду на існуючий стан речей, подолання боргової фінансово-економічної кризи для Греції може стати непідйомним завданням.

Таким чином Уряду України в умовах проведення переговорів з Міжнародним валютним фондом щодо виділення коштів необхідних на стабілізацію фінансово-економічної ситуації слід більш детально врахувати досвід Греції. Мова йде, перш за все, про погодження на вимогу кредиторів будь-якою ціною скоротити державні витрати, збалансувати державний бюджет, провести швидкі реформи і т.д., в обмін на фінансову допомогу. Часто такі зусилля та понесені витрати стають неспівмірними з тими вигодами, які країна може гіпотетично отримати від фінансової допомоги. На прикладі Греції, чітко видно, що неповне розуміння національних реалій, а часто і національних фінансових інтересів може стати основною причиною, яка ще більше загострює існуючі в країні проблеми. Через те, нинішній українській владі варто зробити вкрай важливі висновки для недопущення подібних ситуацій.

Можливо, перш ніж звертатися за новими позиками до міжнародних фінансових інституцій, варто зосередити свої зусилля на конкретних заходах щодо виведення значної частини економіки «з тіні», спрощення дозвільних процедур для ведення малого і середнього бізнесу, повернення з офшорних та «сірих» зон виведених олігархами капіталів тощо. Однак, як показує практика, під прес «антикризових пакетів» в першу чергу потрапляють бюджетники, державні службовці, причому, як правило, нижчих рангів, наймані працівники, які поповнюють лави безробітних. Саме за їхній рахунок уряд сподівається суттєво скоротити витрати Державного бюджету. Чи є ця політика виправдана – розсудить час. Головне – марно його не прогаяти. Залишається сподіватись, що нам все таки вистачить сил і розуму, щоб переосмислити підходи і не стати черговим не зовсім вдалим прикладом, але вже для інших держав!