Уявіть, що перед вами стоїть непросте завдання - змусити Україну раз і назавжди припинити спекуляції навколо мовного питання і зробити так, щоб на людину, яка підняла тему російської мови як другої державної, дивилися з підозрою.

Завдання ускладнюється тим, що російська в Україні досить поширена, а шквал обурення, який прокотився всією країною після голосування за скасування закону про державну мовну політику, змусив нову владу швидко відіграти назад. Навіть Львів, цей непохитний в очах російськомовного населення оплот українськості, запропонував діалог, оголосивши акцію «Львів говорить російською».

Але захисники російської не змогли або не захотіли осідлати інформаційну хвилю, далі флеш-мобу справа не пішла, хоча ґрунт для дискусії про статус російської мови всередині України тоді був найбільш родючий. А справа в тому, що на той час у Криму вже активно господарювали «ввічливі зелені чоловічки». Народ, як завжди, виявився мудріший за політиків і на аргументи Путіна, що виправдовує військові дії захистом російського населення в Криму, відповів анекдотом:

 « - Знаєш, я вже боюся на вулиці розмовляти російською.

 - Ти боїшся, що тебе можуть образити бандерівці?

- Ні, я боюся, що прийдуть росіяни і будуть мене захищати».

Росія, всього-то втративши трильйони рублів в результаті обвалу фондового ринку, місце у Великій Вісімці та довіру на міжнародній арені, допомогла Україні ухвалити доленосне рішення. Українська буде єдиною державною мовою, бо російська з мови Пушкіна перетворився на мову окупантів. Причому ставлення до російської та росіян може змінитися не тільки в Україні, а й в інших країнах. Адже після того, як Росія перейнялася становищем росіян і в Естонії, МЗС Чехії заявив, що пускати російських туристів до Європи небезпечно, бо за ними можуть прийти і танки.

Чималу роль у трансформації російської у мову окупантів зіграли і натхненні Росією агресивні мітингувальники під триколорами. Тисячі людей на площах у Харкові, Донецьку, Луганську та Одесі скандують: « Росія! Росія!». Саме під російським триколором вбили 22-річного Дмитра Чернявського в Донецьку.

За використання української, а не російської мови побили у школі доньку голови Севастопольської міської філії Всеукраїнського товариства «Просвіта» Володимира Проценка. Він змушений був евакуювати свою сім'ю з Севастополя через загрози, про що розповів на відкритому засіданні товариства. На цьому засіданні обговорювали звернення «Просвіти» до Верховної Ради, агресію Росії та загрозу державності України. Говорили про те, що дії Путіна на 90 % збігаються з ідеологією фашизму. Збори відбулося 13 березня, а 14 березня розгромили філію «Просвіти» в Харкові. Як і належить фашистам, з ритуальним спаленням книг.

Ефект від «захисту» російської мови російськими багнетами зворотний заявленому. Швидше за все тому, що в цю сумнівну авантюру спочатку були закладені неправильні вихідні дані. Адже російськомовний - не обов'язково росіянин за національністю, далеко не завжди громадянин РФ або «путініст». Кількість російськомовних, безумовно, не дорівнює кількості бажаючих приєднатися до Росії, останніх набагато менше.

Що ми отримали в результаті? На думку відомого російського поета Бориса ХЕРСОНСЬКОГО (Одеса), позиція російської мови в Україні може погіршитися:

- Проблема російської мови виникла ще до проголошення незалежності України. Ще в програмі Народного руху України були непорозуміння з цього питання. Я був тоді членом обласного проводу одеського Руху і запропонував таке формулювання: «Рух проти адміністративно-насильницької зміни мовно-культурної ситуації в регіонах». Але ця пропозиція зустріла опір і призвела до того, що велика група російськомовних членів одеського обласного проводу покинула Рух, я зокрема. Після прийняття закону про регіональний статус російської мови здійснювалася програма підтримки російської мови. По всьому місту були розвішані цитати на кшталт «Перед вами громада – русский язык» Гоголя. І зовсім недоречний вірш Ахматової

Не страшно под пулями мертвыми лечь,

Не горько остаться без крова, -

И мы сохраним тебя, русская речь,

Бессмертное русское слово.

Але в той час ніяких військових дій в Україні не було. І дай Бог не буде. А цитата Ахматової - військова риторика. Вона написала цей вірш на початку Великої Вітчизняної. У результаті створюється враження, що на російську мову йдуть з вилами, граблями і балістичними ракетами.

Увесь цей час я викладаю російською мовою в Одеському Національному університеті. Не те щоб я не міг читати лекції українською. Я вільно володію українською мовою, навчався в Івано-Франківську, й у мене немає проблем у спілкуванні державною мовою. Але мої студенти переважно не володіють українською і не розуміють її. Йдеться не про статус мови. В принципі, я вважаю, Україна як мінімум двомовна держава.

Дуже великий відсоток говорить російською мовою, і ці люди повинні мати можливість говорити цією мовою, отримувати освіту. Але поширеність російської мови робить українську мову в південно-східних регіонах безпорадною, а це неприпустимо. Мені як російському поетові говорити про це досить складно, але йдеться все-таки про захист української мови.

Російську мову можуть назвати, скажімо, мовою окупантів, але російську не назвуть телячою, як ці хлопці, які налаштовані презирливо до культури держави, в якій живуть. Це серйозна проблема, її треба розв’язувати. Найбільш розумним законом був закон про регіональні мови. На мою думку, жителям Західної України друга державна не потрібна, особливо після кримських подій.

Російська як друга державна мова була б дуже доречною 1991 року, при оголошенні незалежності. Це дозволило б серйозно згладити протиріччя, сприяло б інтеграції нашої країни. Але цього не сталося. Відтоді минуло 23 роки, ситуація змінилася.

Цілі регіони не говорять російською і погано її розуміють. Я знаю дуже хорошу західноукраїнську молодь, яка вільно розмовляє польською та англійською, багато німецькою, але російською говорить погано. З ними можна говорити російською, вони розуміють, але розмовляють вони українською.

Якщо говорити про культурну еліту Львова, то це дуже толерантні щодо російської культури люди. Серед моїх друзів кілька видатних україномовних літераторів. Я намагаюся говорити з ними українською, іноді розмовляю російською, і ніяких проблем через це не виникає. Щорічно проходять російські, російсько-українські вечори в рамках книжкового форуму у Львові. І не зустрічали ми до цього часу ніяких проблем. Ось що зараз буде - я не знаю.

Мені хотілося б подивитися, що буде на форумі у вересні. Проблему мови потрібно буде рано чи пізно вирішувати. Але я в жодному разі не став би її вирішувати з порога, як це спробував зробити нинішній склад ВР.