ДЕЩО ПРО "ОЧЕВИДЦІВ"

Коли на сході України почалися шабаші зрадників, Юлія Тимошенко вилетіла у Донецьк. З побаченого вона зробила висновок, що мешканці міста не підтримують "сепаратистів".

"Це мирні, спокійні донеччани, які в ста метрах від ОДА прогулюються, в тому числі з маленькими дітьми, ведуть себе спокійно. Місто мирне, спокійне, налаштоване жити нормальним життям", - заявила Тимошенко.

У жодному разі не хочу сказати, що донеччани підтримують отих зрадників, але вважаю, що те, що побачила Юлія Володимирівна, не свідчить взагалі ні про що. Тому що в Києві біля Майдану було те саме.

У дні найзапекліших боїв відходиш на сто метрів від Майдану, а там половина киян вже мало що знає, живе звичайним життям. На Володимирській гірці, просто над Європейською, молоді мами вигулюють немовлят у візочках. Від’їдеш на кілька зупинок метро - там взагалі про Майдан нічого не почуєш.

Майдан торкнувся УСІХ, чи значного відсотку, киян не раніше, ніж по місту розбрелися тітушки і почали нападати на людей, автівки, кіоски. Тоді люди аж десь на Борщагівці й Оболоні почали об’єднуватись у народні дружини і відловлювати тих тітушок.

При всьому цьому - кожен, хто був на Майдані, знає, яку велетенську, безцінну допомогу щодня надавали кияни. Звідкілясь же вони бралися. Просто місто аж дуже велике. У ньому є місце багатьом світам, які майже не перетинаються. У Києві вистачило киян, які буквально витягли на своїх плечах Майдан. І вистачає киян, і їх значно більше - яких Майдан взагалі ніяк не торкнувся.

Претензій до Тимошенко в даному разі нема і не може бути - коли все це відбувалося, вона сиділа в тюрмі і цього феномену не бачила. І пост взагалі не про неї, і навіть не про донеччан. Пост про киян. Про тих киян, які щиро вірили й вірять, що якщо вони кияни і навіть живуть або працюють неподалік від Майдану, то вони щось про нього знають.

Ці люди або зовсім не були на Майдані, або швидким кроком проходили повз нього у справах, або у вихідний день (мирний, ясна річ) годинку прогулялися Майданом і сфотографувалися на тлі барикад.

Проблема не в тому, що вони де-факто не були на Майдані і не підтримували його. Проблема в тому, що у них є родичі на сході й на півдні України, а можливо, і в Росії. І потім ці родичі, в живих розмовах і в Інтернеті, на повному серйозі розповідають про "беззбройний Беркут", "чайок з наркотиками" та іншу маячню, посилаючись на те, що вони вірять своїм родичам, які живуть у Києві, а не якимсь незнайомим "проплаченим бандерівцям".

А ті родичі, щодня, можливо, буваючи по роботі в сотні метрів від Майдану, знають про нього те саме, що їхні близькі у Росії - тобто, те, що показували російські канали. При цьому вони переконані, що територіальна близькість до Майдану дає їм якісь реальні знання про нього. І в тому самому переконані їхні співрозмовники.

Насправді ж правдиве знання дає лише перебування, тривале й неодноразове, в епіцентрі подій. І поза епіцентром теж.

Маленький приклад. У січні, коли йшли бої на Грушевського, в готелі "Україна" на Майдані жило багато іноземних журналістів. Здавалося б, вони знаходились гранично близько до подій, більше того - вони й оселилися там не просто так, а з метою бути якомога ближче. Так ось, на Грушевського було перемир’я, а зі сцени Майдану показували фільми про війну, з пострілами і вибухами. І кілька разів, почувши це, журналісти в готелі підривалися і бігли на Грушевського, бо думали, що "почалося". Хтось, напевно, і в своє агентство встиг передати, що на Грушевського поновилися бої.

З моєї квартири було чутно вибухи на Грушевського. По них я доволі впевнено орієнтувалася, коли "почалося" і треба бігти туди. Але й мене кілька разів підводили салюти, феєрверки та інші сторонні звуки.

Коротше, люди, в кому ще залишилась краплина здорового глузду: не вірте у розповіді киян просто по факту, що вони кияни. Тим більше, не вірте тим, хто каже: "У мене дядько в Києві, я все знаю". Вірте тим, хто реально був на Майдані. Їх дуже легко відрізнити: вони знають багато дрібниць і подробиць, які завжди чомусь ідуть врозріз з Вашими, отриманими зі ЗМІ, уявленнями про Майдан