Друзі, я хочу вам розповісти про те, що відбувається зараз в Луганській області і Слов'янську і пояснити, чому вибрані саме ті регіони. Невипадково. (тут знову дуже багато тексту і ціла історія з Слов'янська, перекладена з чеської)

Я зробив в Україні багато концертів гуртам з Чехії, Польщі, Італії, Словаччини. Я також робив безліч концертів на заході. В Чехії, Польщі. Порівняння рівня організації і концертних майданчиків - достойне окремої книги. Але зараз не про це. Усі мої закордонні друзі були в захваті від України, від доброти людей, від хоч закомплексованої, але вдячної публіки, від зусиль організаторів зробити в депресивних містах свято. Вони усі люблять Україну.

Але такого як на Донбасі не було ніде. В Україні все було гаразд з домовленостями, все будувалося на довірі до одної історії. Вона трапилася саме в Слов'янську. Цей звіт написали чехи, які чотири рази були в Україні і тричі зі мною, але цього (останнього) разу - самі. Я вам перекладаю з чеської, те що вони написали рік тому. Раніше мені соромно було це перекладати, мені було соромно перед моїми дорогими друзями і соромно за Україну. Зараз - не соромно.

"Слов'янський "курорт"

10.05.13

Клуб "Барель", оформлений у чудовому стилі "нові русскі", мале пиво за 30 грн, нас зустрічає менеджер Олексій в гавайській сорочці.

Прогулянка до купалень, які виглядають на кінець світу, як апокаліпсис, що почався десь в 1975 році, а сьогодні на дворі десь 2114.

Купальня складається з 7 солоних озер, на одному з озер був завод для солі, сіль видобувалась прямо під ним і в 90 -ті роки весь завод ковзнув в озеро , бо вони забули зробити стійки-кріплення під заводом (а в Україні п'ять функціональних атомних електростанцій, одна з який є найбільшою в Європі)

Концерт в клубі коштував для маленького українського міста досить дорого, 80 гривень (близько 180 чеських крон), Олексій має дати нам всі гроші перед концертом, але дає 85%, а 15% обіцяє після концерту (це такий тут евфемізм "фігня, но ми шось придумаємо")

Концерт ми грали з величезним зусиллям, Бара перед ним захворіла, але скоротити було неможливо , тому що, коли оголосили заключну пісню - бачимо, як Олексій косо дивиться на "босівський годинник", тому ми грали навіть більше, аби не дати "новим руським" жодного приводу нам не заплатити.

Після концерту - стандартна для цих терен неровозність організатора, що спостерігається у них в той момент, коли слід платити гроші. (Мушу тут додати - слід просто виконувати домовленості. Просто робити так, як було домовлено. Здебільшого, багатьма організаторами Донбасу, за виключенням кількох у самому Донецьку, домовленості вважаються чимось умовним і таким, що можна змінити навіть після виконання контракту).

Олексій приходить з тим, що ми повинні поспішати до машини, яка приїхала за нами. Ми питаємо про гроші, він каже "завтра вранці", що йому начебто має переслати хлопець з Краматорська. (в Краматорську теж мав бути концерт. ці два міста всього 20 кілометрів один від одного, тому була домовленість про два концерти в один день. Пізніше в Краматорську концерт відмінився і всі бажаючі поїхали на концерт в Славянськ. До речі, це єдиний концерт в українському турі (17 концертів загалом), який відмінився.

Тобто зараз у нього немає. Організатори тут іноді говорять, що у них жінка в лікарні, у них багато дітей, вони будуть посилати гроші на картку і так далі. Такі типові відмовки по-українськи. А в той самий час, ми бачимо, що вони мають гроші. У них останні IPad, iPhone, дорогі автомобілі, ніхто не платить з концертів податки або страховку, все йде до себе. Тут є бідна частина населення, яка насправді дуже бідна, але суспільство не має жодної форми солідарності, усім це все одно.

Їдемо поселятися в готель, Олексій нам дає прощальний знак, словами без жодних ознак нервозності: "завтра вранці в 9 я заїду за вами і завезу на вокзал, принесу гроші" (евфемізм для "я заблокую свій номер телефону і асталавіста, ми ніколи не побачимось знову")

вранці ми чекали до 10-ї, а тоді викликали таксі, поїзд за півтори години.

І от нам приходить наше таксі, 30-річний "жигулік" з 17-річним водієм-гонщиком-шумахером. По дорозі, ми з'ясовуємо, що він не знає, де вокзал. Потім ми опиняємось в кінці міста біля затонулого соляного заводу.

На годиннику 11-та , поїзд за пів-години. Молодик-таксист стає дуже нервозним, він не може знайти шлях до головного вокзалу. Ми намагаємось йому порадити зателефонувати диспетчеру або попросити когось на вулиці. (До речі, Ян, соліст гурту - говорить російською, крім того з ними їздила віджейка Юля з Києва, тобто мовного бар'єру, як може здатися, у них ВЗАГАЛІ не було)

Стоячи в таксі на автобусній зупинці, поряд з нами зупиниється маршрутка, відкриваються двері і звідти виходить вже знайомий нам парубок у гавайській сорочкці Олексій і йде безтурботно в сторону, мабуть, вже зовсім впевнений, що ми покинули місто. Ян швидко вистрибує з таксі і стукає по плечу з привітанням: "Привіт. Де гроші?"

Олексій стає схожий на соляний стовп серед зруйнованої соляної фабрики і все, на що його вистачає - встромити картку в банкомат, зняти залишок гонорару і простягнути нам його зі словами: "власне вас стою тут виглядаю." Як бонус і послуга для нас, він розповідає таксисту як доїхати до вокзалу. (А насправді, це він мав завезти гурт туди)

В 11.20 ми абсолютно мертві від сміху доїжджаємо до потрібної залізничної станції.

Але жару додає таксист - він раптово звинувачує Яна в тому, що той украв його телефон. Ми набираємо його номер і телефон дзвонить у нього в кишені.

Завіса."

Як вони приймають своїх, якщо так приймають іноземців? А ще уявіть після прочитаного, що концерти роблять в місті - не останні люди. І цей Олексій робив десятки концертів. І умови у нас для всіх регіонів були однакові. Але навіть концерт у Придністров'ї відбувся без будь-яких подібних історій. Скрізь усе було добре, крім Донецької області. І не лише в цьому турі. І не лише у нас.

А тепер уявіть собі, що вам треба робити бізнес на Донбасі. Хочете? Хочете мати підрядників таких, як Олексій? Замовників? Працівників? Та хоча б таксистів? Дике Поле з 17 сторіччя значно звузилося в масштабах, але воно і далі залишається Диким Полем. Не можна там розраховувати ні на кого, якщо нам справді потрібне Дике Поле - треба вводити туди принаймні армію з Західної України. Можете звинувачувати мене в сепаратизмі, але скажу відверто - я більш щасливий був би жити в країні без Дикого Поля. Захоплювати його і давати освіту, або зливати Росії. Дикого Поля на території країни ХХІ сторіччя не може бути.

Розкачувати сепаратизм будуть вони, дикі кочовики. Путінськими поліцаями будуть саме люди без будь-якої відповідальності. Ми ще не знаємо, що насправді у нас в країні стільки років існувало неймовірне утворення Дике Поле. Де нічого немає, де час зупинився і де можна швидко збудувати КНДР.

ПС: наостанок фото гурту, який власне постраждав і добре насміявся з "Слов'янського курорту". Можливо, ви їх знаєте, це DVA. Вони виступали на Євромайдані і робили це з власної ініціативи цілком безкоштовно. Я вчив їх перед кожним виступом (а їх було в них в Україні більше 35-ти!) в перших двох турах як говорити українською і на Євромайдані, вони говорили зі сцени українською вже самі. Хтось крикнув: "Азіров, вчись у них!" Насправді вони не приїжджали в Україну заробляти. В Чехії, Словаччині, Німеччині, США в них достатньо концертів, на які ходять заможніші люди за більші гроші. Але вони завжди відчували якусь свою маленьку місію в цих концертах в Україні. Просто вони хочуть, щоб Україна позбулась дикості і люди набралися людяності. Навчилися слухати, вчитися і виконувати домовленості. Не політики, звичайні люди. І тоді все буде ок.