Коли людина (спільнота, народ) стоїть біля краю прірви — найнебезпечнішим є ейфорійне запаморочення або ж, що, по суті, є тим самим, панічна істерика. Єдиний шлях до порятунку — тверезий, холодний розум. Подолає всі небезпеки лише той, хто спроможний ясно бачити реальність такою, як вона є. Отож звільнення від будь-яких ілюзій — мало не основна запорука відновлення держави. Бо час нині суворий, воєнний.

Коротко про найнебезпечніші з ілюзій. Не будемо згадувати «переможні» заклики 2004 року, виголошені на сцені тодішнього помаранчевого Майдану, — на кшталт «Схід і Захід — разом» (варіант: «Нам Донецьк — не вороги, йдіть до нас на пироги») або ж «Міліція з народом!»...

Трагічний розворот подій: збройний заколот на сході України в квітні 2014-го, спільний злочин кремлівських окупантів, колаборантів із Партії регіонів (а Добкін, Царьов та Єфремов досі «шановані політики», а перші двоє — не в прокуратурі, а є кандидатами в президенти!) та місцевих люмпенізованих покидьків, котрі звіряче б’ють українців і перед котрими без бою капітулює куплена й перекуплена межигірською сім’єю тамтешня міліція й СБУ, — ця трагедія унаочнила, як мінімум, дитячу наївність подібних «солодких казок».

Їх повторювали навіть у перші тижні цьогорічного Майдану Гідності. Реальність виявилась жорстокішою й страшнішою. Звісно, біблійний образ ягняти й лева, що побраталися, є красивим і вражаючим, але...

Але, власне, мова не про це. Чи уявляємо ми, що собою являє сучасна Російська Федерація, — не стільки персонально Путін, як суспільство загалом? Ось «голос масової російської вулиці» (а його в жодному разі не можна ігнорувати, бо такі люди мають усі підстави стверджувати: «Путін — це ми!»).

Подаємо зі збереженням орфографії та мови оригіналу: «Сколько можно русским людям терпеть лож со стороны СМИ в Европе и стран запада?! Все СМИ Европы и запада как сговорились и все против России показывают новости не достоверные оскорбляя русских и Россию. Россия единственная страна, которая защищает права и мнения народа в отличии от стран Европы и запада, где главную роль играют деньги и влияние Америки.

Может, пора уже открыть глаза Европе и Азии и показать настоящего врага человечества: Америка, точнее, кучка миллиардеров, которая правит всей Америкой, а не американским народом» (сайт ovego.3dn.ru/pub/live_ tv/novosti/euronews_ onlajn_transljacija/5-1-0-116).

Так думають мільйони росіян. І така «каша в головах», і плакати в Донецькій та Луганській областях на кшталт: «Не будемо рабами Європи та США», і, додамо відверто, також терористи-мерзотники, які прикриваються «накрученими» жінками, бабцями й дітьми — то все є явища одного порядку! Ось чому треба бачити обличчя ворога без окрас...

Кажуть, «ніхто не хоче крові», «ніхто не хоче стріляти» (це не так: проросійські терористи вже стріляють, «не хочуть» або не можуть дати їм відсіч українські силовики), «пролиття крові, застосування силових засобів викличе громадянську війну та спровокує вторгнення Росії». Такі твердження теж, як мінімум, є дезорієнтуючими: кров уже пролилась, російське вторгнення вже розпочато (спецназ у Слов’янську!), а щоб мінімізувати кровопролиття, є один шлях: силові структури держави (якщо в нас ще існує держава) мають виконати свою місію. Інакше до Небесної Сотні дуже швидко додасться ще не одна сотня кращих людей України.

Іще про химери та ілюзії. Українська традиція останніх 23 років (і не тільки) — це таємні домовленості політико-бізнесових еліт, коли вчорашні вороги укладають невідомі народу цинічні договори. А в Росії (без ілюзій) — не так; там існує й в осяжній перспективі існуватиме лише один політико-бізнесовий клан: путінський кооператив «Озеро».

Що означає ця різниця, гадаю, не варто пояснювати. Крім того, слід мати на увазі, що «грізні» попередження Заходу на адресу Кремля: «Росія заплатить велику ціну в разі продовження агресивної політики» Путіна не лякають, бо він чудово знає: вся історія російського деспотизму, і монархічного, і тоталітарного радянського, і сучасного свідчить, що народ, котрий «хворіє» спотворенням свідомості через «зараження» великодержавним шовінізмом, цей народ готовий заплатити дуже велику ціну, якщо вождь скаже: «Так треба!»

І головне: справа не в «зомбоящику» Путіна, не в президенті РФ особисто. «Собака заритий» ось у чому: зараз, і лише зараз, на наших очах (не 1991 р., не в році 2004-му) Україна, нарешті, зробила перший реальний крок до справжньої, не віртуальної, незалежності. Тільки перший. Але для путінського режиму це — смерті подібно. Тому боротьба з Кремлем триватиме, схоже, не роки, а десятиліття, і буде гранично жорстокою. І будь-які пацифістські гасла тут рівнозначні капітуляції.