На війні як відомо важить все. В тому числі, а чи насамперед і моральний дух солдатів та офіцерів, особливо тих, що стоять на передній лінії фронту. Проте, цю прописну істину військово-політичне керівництво України умисно забуло.

А тепер все з початку. Саме військові частини Західної України, комплектовані зі строчників та недавно відмобілізованих мали б сьогодні бути на передовій. Їх дух, готовність воювати за наказом є значно вищими аніж у представників центральних та східних областей. Проте, внаслідок цілої системи саботажних дій, більшість "западенського" війська далі чомусь знаходить на казарменному обліку.

До приміру, полк ракетних систем залпового вогню "Смерч" (на фото) далі знаходиться у місці дислокації в Дрогобичі. Кожна машина одним залпом здатна накрити 67 га на відстані від 30 до 90 км. Все в бойовому стані, проте наказу досі не отримано. Важко переоцінити навіть психологічний ефект від пристуності такої зброї на кордоні з Росією.

Зенітно ракетні комплекси "Бук" надалі дислокуються в Стрию Львівської області. Нагадаю, саме ними грузини під час війни у 2008 таки зуміли збити 10 російських літаків. Можуть стріляти по повітряних цілях, можуть прошивати танки. Ось яка зброя мала б стояти навпроти розгорнутих танкових з'єднань. Проте сьогодні вона і надалі вартує в'їзд до Карпат.

Тактична батальйонна група розгорнута на базі Академії сухопутних військ. Завдячуючи зусиллям керівника закладу Павла Ткачука, напевно найкраще комплектована і боєздатна одиниця у всіх ЗСУ. Бойове злагодження пройшла, проте наказу досі не поступило.

Бродівський і Новокалинівський полки армійської авіації. Дві третини техніки разом з досвідченими офіцерами котрі постійно на передовій у миротворчих операціях далі стоять на Львівських теренах. Майже тисяча мобілізованих солдат у кожній з них вже третій тиждень нудяться і нема чим їх зайняти.

Нагадую, що для кожної з таких військових одиниць біля тижня потрібно для розгортання на позиції. З початку фази анексії Криму минуло більше місяця, а найбільш боєздатні частини залишаються в тилу. Українці пожертвували на потреби армії десятки мільйонів гривень, а вкрай необхідні, до приміру бронежилети досі відсутні у військових частинах як клас. Громадськими зусиллями відремонтовано сотні одиниць техніки, їжа передається тоннами, проте найнеобхідніших засобів захисту за більш аніж півтори місяця не закуплено.

Все це інакше як саботажем з боку Генерального Штабу та Міноборони не назвеш. Наслідки його можуть бути вкрай фатальними.

З причин явища - не вірю у непрофесіоналізм військових, проте як людина цивільна інтуїтивно відчуваю добросовісну роботу російської агентури у лавах керівництва ЗСУ. І хочеться щоб цьому нарешті поставили край.