- Сьогодні мої рідні, а також друзі з усієї України і з закордону пишуть, телефонують, б’ють у дзвони з відчуттям тривоги, переплетеною різного роду питаннями, порадами, настановами і коментарями:

- Як ви там?

- Кидай той Донбас!

- Не говори українською!

- Ви всі в моїх молитвах! Бог благословить Україну!

- Донбас здають, як Крим…

- Чому не чути донецької мистецької інтелігенції?

- Де голос славетної Донбас Опери?

Як один із представників цього прекрасного колективу, не збираюся бути адвокатом всієї творчої інтелігенції Донбасу, але думаю, що кожен, хто її представляє, знаходячись в епіцентрі подій, по своєму переживає цей несподіваний шок! Чого гріха таїти… Сонце, яке в Україні сходить на Донбасі, сьогодні, на жаль, затягло чорними грозовими хмарами… «Коли навколо все цвіте, в повітрі дихає війною…». Інколи здається, що це якийсь жахливий сон!

Сьогодні далеко не в усіх митців музи щедро плодоносять… В одних – вони кричать, та їх ніхто не чує. Надіюся, що  в більшості вони бурлять у зранених душах. Не виключно, що деяким заціпило, бо виявляється, не тільки вгодовані музи мовчать, але й налякані також… Панове, про що ви говорите? Нині у нас пересварилися сім’ї, родичі, близькі, друзі, сусіди і у кожного своя правда! На цьому фоні, можете уявити собі, що робиться в трудових колективах, в тому числі, й творчих! В народі недаром кажуть: «Якщо в хаті немає кота - миші гопака танцюють» !

Що б там не говорили, якою б словесною еквілібристикою ми себе не втішали, а Крим ми, «чухраїнці», «прошароварили»… Нині ми на порозі нових «танців», сценарій яких, на жаль, все активніше врізається у наше неспокійне життя…

Де вихід? – Там, де вхід! За 23 роки незалежності Україна зробила значний поступ до цивілізованого вибору. Проте сьогоднішня ситуація, на думку багатьох аналітиків і експертів, яскраво доказує, що, на жаль, існуючі проблеми історичних цінностей, національної ідеї, мови, культури, релігійних переконань виникли не спонтанно, а були «приспані» на ментальному рівні. Так звані, «депресивні» регіони України з боку влади були обділені достатньою увагою. Відсутність належних соціальних та матеріальних гарантій, фатальний розгул корупції в усіх сферах, в тому числі, в судово-правовій, втрата віри в завтрашній день – як результат, призвели до того, що саме ці регіони стали найбільш проблематичними в плані збереження цілісності України.

Враховуючи особливу геополітичну специфіку вище зазначених регіонів, децентралізація влади, швидкісні реформи щодо місцевого самоврядування та надання широких повноважень місцевим громадам, надіюсь, позитивно спрацюють для зняття напруги в суспільстві, послужать росту довіри до центральної влади, а в результаті, закладуть підвалини для розбудови багатих, самодостатніх регіонів, а в цілому, і всієї України.

Сподіваюсь, що в нових реаліях нашого сьогодення Донбас Опера, як і донині, займатиме почесне місце в розвитку національної культури. Щодо голосу нашого колективу, то він на протязі всієї історії неодноразово заявляв про себе на повну потужність своїми знаковими прем’єрами, відроджуючи «дике поле» Донбасу. «Ярослав Мудрий» Юлія Мейтуса, «Катерина» Миколи Аркаса, «Лісова пісня» Михайла Скорульського, «Богдан Хмельницький» Костянтина Данькевича (названий ще у 2006 р. «оперою національного єднання») та ін. в сузір’ї світових оперно-балетних шедеврів, в тому числі, українсько-німецького проекту «Летючий Голландець», - яскраве свідчення активної громадянської позиції колективу в царині української культури. В цьому контексті питання до представників попередньої і нинішньої влади: чому лише на Сході України два провідних  національних колективи Донбас Опера і Харківський оперний театр на протязі чотирьох років не отримують фінансування, належного своєму статусу? А чи це не є одним із багатьох прикладів зневажливого відношення до Сходу?

Загально відомо, що покликання істинного митця – миротворити, проповідувати своєю творчістю любов і злагоду, розтоплювати зачерствілі душі світлом добра і миру. У ці Великодні і поминальні дні ми не маємо морального права не згадати всіх тих, хто став жертвою цього безглуздого братовбивчого конфлікту… Видатний російський поет-просвітитель Микола Нєкрасов писав:

«Чтоб одного возвеличить,

Борьба тысячи слабых уносит —

Даром ничто не дается:

Судьба жертв искупительных просит».

Так скільки ще треба жертв? На превеликий жаль, голос митця не завжди може їх зупинити… Звершити цю місію покликані фахівці, професіонали в області політики, дипломатії, військової справи, олігархи. В умовах хаотичного військового протистояння, на авансцену вийшла    страшна інформаційна війна, котра сіє ворожнечу, призводячи до трагічних наслідків. Тому незаангажоване слово журналіста є також вирішальним в процесі виходу з цієї затяжної кризи.

Сьогодні вся світова спільнота повинна терміново об’єднатися для нормалізації цього конфлікту. Війна не повинна стати господинею в нашому домі! Ні – війні! Благослови, Боже Україну!