Нам говорили, що світом править капітал. Нам розповідали, що світ – це механізм, яким керують безликі економічні закони. Що це велика машина, яка розвивається за рахунок самоорганізації грошових потоків. Нас переконували, що на всі суспільні події треба дивитися з точки зору способу, в який перерозподіляються економічні блага. Нас запевняли, що найважливішою дилемою людства є вибір між капіталізмом та комунізмом.

Дійсно, так можна пояснювати світ. Нібито ним керують якісь незмінні закони. Це лише одне з можливих пояснень, і я більше в нього не вірю. Раніше вірив, а тепер – ні. Чому? Жодних обставин, які б обумовили цю зміну моєї свідомості, немає. Вона просто відбулася. І тепер я вірю, що всі події у суспільстві обумовлені людською свідомістю, яка змінюється в процесі творчої еволюції. Саме таким чином.

Я вважаю, що визначальною для пояснення суспільства є людська свідомість, яка завжди включена у культуру певної родини, а та в свою чергу включена у культуру певного міста, і так до глобальної культури, яка об’єднує більшість людей на планеті. Іншими словами, кожна з культур є холоном.

Холон – це термін введений Артуром Кестлером та популяризований Кеном Уілбером, який позначає те, що одночасно є цілим та часткою. Наприклад, молекула є цілим по відношенню до атомів та часткою по відношенню до одноклітинного організму. Ієрархію вкладених один в одного холонів позначають як холархію. Цей термін треба якісно відрізняти від ієрархії домінування, оскільки холархія – це ієрархія включення. Холони вищого порядку не керують холонами нижчого порядку, а включають їх в себе. Отже, усю сукупність людських культур я пропоную розглядати крізь концепцію холархії.

Людська культура будь-якого порядку є живою: вона народжується, дорослішає, старіє та вмирає. Такий складний та нелінійний процес творчої еволюції культур проявляється як чергування економічних підйомів та криз, епох миру та епох війни, падіння старих імперій та постання нових держав.

Я щойно коротко та дуже узагальнено виклав свою модель еволюції людських суспільств, тепер пропоную застосувати її до української та світової політичної ситуації. На теренах України, якщо говорити дуже приблизно, існують дві основні етнічні культури: українська та руська («русская»). Ці культури перетинаються, породжуючи різноманітні гібридні етнокультурні утворення.

Окрім етнічних, в Україні існують також дві надетнічні культури, кожна з яких об’єднує людей дуже різного етнічного походження: українська (яку ми умовно позначимо як «українську цивілізаційну») та російська (яку ми умовно позначимо як «російську цивілізаційну»). Перша з них є занадто молодою, її вік становить приблизно 20-50 років, а друга існує десь 4-5 сторіч та вже давно увійшла у фазу занепаду свого життєвого циклу. Таке бачення дозволяє зрозуміти причини слабкості соціальних інститутів українського суспільства, корумпованості його політичної системи, залежності його лідерів від зовнішньополітичних гравців, економічної відсталості України.

Кожна з двох надетнічних культур, які здатні об’єднати все населення країни, є слабкою: українська – через свою незрілість, а російська – через свою старість. Окрім цього, ці дві культури знаходяться у стані постійної боротьби (латентної або відкритої), яка ще більше їх знесилює та веде до роз’єднаності громадян країни.

Причина такої боротьби полягає в тому, що українська та російська надетнічні культури є повністю взаємовиключними, оскільки кожна з них потенційно здатна самостійно об’єднати всі регіони України. Таким чином, економічна та політична слабкість української держави обумовлена відсутністю сильної цивілізаційної культури, здатної гармонійно інтегрувати в себе усі етноси, які проживають на теренах країни.

Але ситуація поступово змінюється. Українська революція 2013-2014 років стала яскравим проявом процесу становлення молодої української надетнічної культури та витіснення нею старіючої російської надетнічної культури.

Тут треба сказати ще й про долю Східної Європи. Російська надетнічна культура, яка декілька віків об’єднувала східноєвропейські народи, сьогодні старіє та вироджується. З відносно прогресивної та інноваційною культури вона протягом останнього століття поступово перетворювалася у консервативну, авторитарну та реакційну силу. Радянський Союз розпався, спроби Росії створити Євразійський Союз закінчилися невдачею.

Для усіх країн, де є присутньою російська надетнічна культура (практично всі держави-члени СНД), характерні високі показники корупції, майже повна відсутність інноваційних виробництв, високий рівень злочинності, авторитарні методи державного управління, старіння та скорочення чисельності населення.

Як ми бачимо, негативні тенденції у східноєвропейському регіоні з роками лише наростають. Якщо так продовжуватиметься й надалі, то Східна Європа дуже скоро потрапить у геополітичну зону впливу Китайської Народної Республіки, а чисельність білого населення у регіоні значно скоротиться. З боку Східної Європи існує потреба у становленні нової цивілізаційної культури, яка б об’єднала усі країни СНД у геополітичне утворення, здатне протистояти експансії азійських держав.

Українська та російська цивілізаційні культури не існують самі по собі, кожна з них є включеною у певну глобальну культуру. На сьогоднішній день є два різновиди надцивілізаційної культури, які можна умовно позначити як американську глобальну культуру та європейську глобальну культуру.

Старіння європейської глобальної культури та її боротьба з молодою американською глобальною культурою протягом останніх 70-ти років призвело до формування спочатку біполярного, а потім і багатополярного світу, девестернізації, «зіткнення цивілізацій» за Хантінгтоном. Відсутність достатньо сильної культури, яка б об’єднала усі існуючі цивілізації планети Земля, призводить до неможливості вирішити такі загальнолюдські проблеми, як глобальна екологічна криза, неврегульованість захисту авторських прав в мережі Інтернет, перетікання капіталу у офшорні зони, свавілля транснаціональних корпорацій.

Без такої спільної для всіх людей культури будь-які спроби вирішити вищеперераховані проблеми з тріском розбиваються об «дилему в’язня», яку породжує домінування егоїстичних інтересів у відносинах між геополітичними гравцями. Наприклад, для людства найбільш вигідною є ситуація, коли всі країни обмежують екологічно шкідливі виробництва.

Але для кожної окремої країни найвигіднішою є та ситуація, в якій всі інші держави інвестують у заходи екологічної безпеки, а вона – ні. Тому, якщо серед вищезазначених країн немає спільної культури, всі держави нехтують екологічною безпекою заради власної вигоди та людство опиняється перед загрозою глобальної екологічної катастрофи.

Бачення світу через холархію культур, яка знаходиться у складному та нелінійному процесі творчої еволюції, дає нове пояснення більшості сучасних фундаментальних проблем як української держави, так і всього глобального суспільства. З нашої точки зору вищезазначені проблеми свідчать про те, що старі культури, які раніше об’єднували дуже різних людей, вироджуються та поступово витісняються молодими, які хоч потенційно й здатні реінтегрувати усіх нас, але поки є занадто слабкими та незрілими. Звідси випливає, що вирішення сьогоденних фундаментальних проблем як України, так і глобального суспільства, може відбутися лише шляхом становлення та поширення молодих культур: української цивілізаційної та американської глобальної.

Яким чином такий процес становлення може відбутися? Я вважаю, що тут можна говорити щонайменше про два проекти. Перший полягає у формуванні нової державної ідеології, яку я умовно позначу як український панславізм, щоб відрізнити її від ідеології українського етнічного націоналізму.

Відповідно до ідеології українського панславізму, головною метою державної політики у сферах культури, виховання молоді, освіти є розвиток саме такої української культури, що здатна гармонійно включити в себе все етнічне різноманіття, яке існує на теренах України.

Це має бути політика креативного пошуку національної ідентичності, пошуку нової інтерпретації історії. Нові елементи української цивілізаційної культури, на мою думку, сьогодні породжуються народною творчістю та поширюються шляхом низової самоорганізації, але залучення цих культурних інновацій до державотворчого процесу є можливим лише за умови відповідної ініціативи уряду.

Другий проект, який логічно випливає з окресленої вище картини еволюції людських культур, стосується вектору зовнішньої політики України. Центральною ідеєю цього проекту є побудова планетарного союзу, а важливою складовою його втілення є активне геополітичне співробітництво між Україною та Сполученими Штатами Америки.

США цілком здатні зіграти роль глобального лідера в цьому союзі, а Україна – роль регіонального лідера, який об’єднає навколо себе країни Східної Європи. Результатом становлення американської глобальної та української цивілізаційної культур, які повністю замінять собою старіючі європейську глобальну та російську цивілізаційну культури, буде можливість вирішити більшість сучасних фундаментальних проблем як України та Східної Європи, так і всього планетарного суспільства.

У цій статті я дуже спрощено та схематично виклав свої погляди на еволюцію людських суспільств, коротко окреслив своє бачення геополітичної ситуації та дуже узагальнено розповів про два політичних проекти, які, на мою думку, логічно випливають з цього бачення. Викладені тут тези я розкрию детальніше та аргументую ґрунтовніше у своїх подальших роботах.