В Одесі похмуро. Погода і громадський настрій наразі не дають приводу для оптимізму, але провіщають великі зміни і швидке прояснення ситуації.  

Динаміка трагічних днів травня виглядає так. 1 числа колона «трудящих», мабуть, не відважившись змінити спущений на 9 травня, але прискорений у термінах сценарій, йшла позаду трьох ошаленілих «ветеранів», скандуючи «Спасибо деду за победу!» і непристойні гасла.

Міліціонери спостерігали за масовим  хамством, і їх службова байдужість вказувала на добре знання сюжету. 2 травня він втілиться в страшну постановку з більш ніж 40 жертвами і безліччю поранених.  

Очевидці та експерти погоджуються з думкою, що всі події цього дня, включаючи пожежу в Будинку профспілок — ретельно спланована акція. Увечері було ліквідовано сепаратистські наметові табори на Куликовому полі і в одному з мікрорайонів.

3 травня до міста прибули  українські політики, кандидати на посаду президента офіційні особи  «розв’язувати проблему». Роз’їхалися цього ж дня, залишивши мешканцям враження повної керованості регіоном і подіями.

Проте, 4 травня близько тисячі сепаратистів оточили будівлю обласного МВС. Міліція тут же звільнила затриманих напередодні людей, підозрюваних у причетності до організації масових безладів і загибелі мирних мешканців. На Куликовому полі знову з’явилися російські триколори і групи бойовиків, які закликають до насильства.

Обурена поведінкою міліції громадськість міста вирішила сама навести лад і зуміла відновити українські символи на місці запеклих зіткнень. Вночі тут горіли поминальні свічки...

У всіх цих випадках, окрім недієздатності регіональної влади, зради працівників міліції, і пособництва сепаратистам з боку урядовців, які відбувалися на сході країни, є характерні місцеві відмінності.

По-перше, Одеська область — не дотаційний регіон, і не заручниця одного промислового кластера, як Крим і Донецьк. Тут зосереджено інтереси багатьох галузей і сфер економіки України. Тому всяка дестабілізація бізнесу зачіпає широкі соціальні шари. Тим більше — напередодні курортного сезону. А значить, соціальна підтримка сепаратистських настроїв тут невелика, і становить, на думку експертів, не більше 5% населення.

По-друге, етнічні росіяни, найбільш схильна до  пропагандистського зараження з Москви група населення, становить лише 20%, що теж відрізняє нас від сходу.

По-третє, — високий рівень життя в Одеській області не дозволяє сепаратистам залучати до своїх лав маси людей. Кадровим ресурсом для них служить Донбас і Придністров’я. З цих регіонів до Одеси щодня йдуть мікроавтобуси з пасажирами «характерної зовнішності», які за 300 грн добових готові бити вітрини.

Проте обнадійливий соціальний і національний ґрунт регіону зіпсовано ерозією влади. Фактично її немає в Одесі. І це дуже дивно, оскільки, значущість області для України важко переоцінити. Тут найбільші морські та річкові порти, нафтопровід «Одеса—Броди», транспортні коридори і, власне, ключі від нашої будівлі енергетичної безпеки.

Дестабілізація такого регіону може обернутися колосальними втратами для країни і суспільства. Чому ж досі не здійснюється надійна охорона кордонів і найважливіших об’єктів, чому до керівництва областю не залучено професійні кадри, чому в силових структурах, за винятком СБУ, до вчорашнього дня перебували помічники сепаратистів? Питання вже не місцевого характеру.

Всю виконавчу і представницьку владу в місті було сформовано кланом Януковича і вона залишилася майже не зачепленою. Зараз вона пішла в підпілля і одесити не завжди знають, що і як вирішує міська і обласна ради. Одіозні одеські політики, на зразок Ківалова і Маркова у відпустках або на дачах. Вони в режимі очікування.

Замість них діють самозванці і самовисуванці — дрібна розмінна монета для майбутніх операцій з виборами. Зараз громадські дискусії розгорнулися за темою зради: міліція тут головна, чи прокуратура? Хто винен у звільненні терористів? Місцеві ЗМІ, які належать принишклим політикам, не настільки категоричні,  називаючи погромників «активістами з Куликового поля» чи «прибічниками федералізації». Словом, начальники з назвою не визначилися.

Те, що зрозуміло мало не  кожному одеситові, до тутешніх верхів наразі не дійшло, і до київських теж. Спокій і порядок у місті забезпечується в суворій відповідності з гаслом, висунутим нашими легендарними земляками І.Ільфом і Є.Петровим «Дело помощи утопающим — дело рук самих утопающих». Саме воно вселяє надію.