Не знаю чого, от здалось та й капєц. Почав думати, хто то може бути?! Першим ділом подумав на тих хто живе у 88-ій квартирі. І дійсно, чого б то нормальні люди жили у квартирі, на якій прихований символ Гітлера? Он, у Львові цілий стадіон дискваліфікували на 5 років, бо якийсь чувак був у футболці з номером 88! Пішов, пробив, виявилось, там живе пенсіонерка. Зрадів, що помилився, але побачив, що у неї в хаті бігає німецька вівчарка… зрозумів, що баба шифрується. Витягнув записник і записав номер квартири. Витягнув з квартири пральну машинку і 2 каструлі, які роками лежали на балконі, чекаючи, що я їх відремонтую. Тим всім перекрив вхід у під*їзд. Взяв табуретку і сів за «блок-постом».

Прийшли сусіди з третього поверху: чоловік, жінка і дитина в колясці. Попросив, щоб вивернули все, що є в колясці, щоб перевірити, чи не везуть там фашиста! Відмовились… я сказав, що відмовитись від перевірки на фашиста можуть тільки фашисти і пропустив. Але квартиру записав у «чорний список потенційних фашистів»! Після пар йшли студенти. Підійшли до мого блок поста. Один був з навушниками. Попросив дати послухати, що там грає. Грала група «Рамштайн». Зробив вигляд, ніби не здогадався, хто вони такі. Квартиру заніс у список. Прийшов сусід з яким живу через стінку. Запитав «Вот да фак?». А я запитав чи він часом не ЦРУ-шне чмо, бо якого біса питати «Вот да фак»? Получив в морду. Підло. Без попередження. Як фашисти 22-го червня… записав у список. Під'їхав сусід з 4-го поверху на БМВ. Я навіть нічого не питав. І так все ясно. Записав у список. Захотів їсти. На лавці під під'їздом сиділи бабулі. Попросив їх, щоб принесли мені фляшку горілки і закуску. Запитали навіщо? Сказав, що я антифашистський фронт, стою на їх захисті і вони зобов'язані мене годувати, поки я їх захищаю! Бабулі сказали, що коли фашисти зайшли в Україну в 41-му, то теж так казали. Записав у список зразу всіх.

З сусіднього під'їзду прийшов алкаш. Приніс фляшку і сирок. Вмазали. Зразу записав його у ряди антифашистів, бо ж видно, що людина ідейна. Не те, що ті бабулі. Коли фляшка опустіла, відправив його у свій під*їзд і розказав, як робити блок-пост. Відчув, що все роблю правильно! Вечоріло. Під під'їздом стояло 15 чоловік, які не могли зайти, бо я лежав впоперек проходу зверху на пралці і баняках. Ригав. Бо не міг витримати того, що пів-під'їзду фашисти і зрадники! Ті, хто стояв і хотів зайти, кричали, що я фашист, але я пам'ятав слова Черчіля, який казав, що «майбутні фашисти, будуть називати себе антифашистами»! Пішла жовч! Під'їхав бобік з ментами! Я зрадів, бо і єжу понятно, що міліція з народом! А народ - це я! Але якогось хріна, вони почали пакувати мене в бобік. Я кричав, що беруть не того, що всі фашисти живуть на 3,4,5 поверхах і стоять під під'їздом, але видно, що фашистська личина пустила коріння набагато глибше і зараз проявилась у цих нелюдах, запроданцях, які пакують мене в бобік! Сволочі під під'їздом аплодували, бабки на лавці плювались, студенти співали фашистський гімн «Путін – Х..йло, ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла», з балкону 5-го поверху гавкала німецька вівчарка, з вікна третього поверху в морду прилетів памперс з гімном, фашистські прислужники менти, ні-ні, поліцаї, крутили мої руки… я розумів, що коричнева чума розрослась до невиданих масштабів. І тільки вогник папіроски над пральною машинкою у сусідньому під'їзді, в мозолястих руках сусіда-антифашиста, якого я прийняв у цей священний бій, вселяв надію…

Наша Битва Ще Не Закінчилась!!!