Дивно писати репортаж про те, що не відбулося. Вибори президента України в місті Луганську не відбулись, бо не була відкрита жодна виборча дільниця. Вулиці міста помітно обезлюділи, особливо після вечірньої стрілянини напередодні в центрі. Луганськ мовчить. Безправний, німий Луганськ, паралізований страхом і власною неміччю. Здається, що час, коли його доля залежала від нього самого, минув. Одинокі громадяни підходили до місць, де колись розташовувались виборчі дільниці, і розгублено повертались додому.

Змогли проявити свою волю сватівчани, змогли старобільчани, біловодчани інші північні слобожанські райони області, які не просто дозволили українській армії забезпечити власну безпеку, але й самі допомагали весь цей час солдатам і матеріально, і харчами, і власною участю. Не змогли висловити власну позицію на виборах президента мешканці Луганська, Стаханова, Кіровська, Первомайська, Лисичанська, Перевальська та інших міст переважно південного регіону області. Треба зазначити, саме слобожанська північ області залишилася мирною, по-весняному спокійною. І саме пролетарський південь Луганщини став прихистком для бандитів, терористів, рекету.

Були спроби перешкодити волевиявленню громадян у Новоайдарі. Терористи застрелили члена виборчої комісії в цьому районному центрі. Терористи на мікроавтобусах гастролювали по району і обстрілювали виборчі дільниці. Врешті українські військові затримали 14 проросійських бойовиків, які брали участь у такій зухвалій спробі викрасти бюлетені виборців.

По факту у виборах президента України на Луганщині змогли взяти участь лише 12% мешканців області. Більшість з них віддали свій голос за Петра Порошенка. Є думка, що те, що більшість луганчан не проголосувала на цих виборах, позитивно відбилось на їх результатах. Прикро, але, дійсно, цей регіон має переважно ретроглядні погляди і є постачальником проросійських або комуністичних (що одне і теж) кадрів до влади.

Так чи інакше, але Луганщині на цей раз закрили рота. Озброєні луганські бандити самі вирішили, що луганчанам нема чого робити на виборчих дільницях. Вийшло, що Донбас так волав, щоб його почули, що врешті-решт замовк сам.

Ще недавно терористи в широких залах Луганської облдержадміністрації проводили театралізовані зустрічі з представниками Партії регіонів. Ще кілька днів тому Віктор Тихонов визнав, що "прихиляється" перед ватажком бандитів, самопроголошеним "народним губернатором" Болотовим, тим самим засвідчивши те, що "регіонали" визнають терористів як місцеву владу. І от сьогодні всі вони переконливо довели своє відверте ставлення до луганчан, заткнувши їм рота наче рабам. Так поводяться справжні рабовласники, істинні феодали на власних землях, де люд - лише робоча та каральна сила.

«Так звана Луганська Народна Республіка нещодавно звернулась до ООН щодо власного визнання, - коментує ситуацію адвокат Ігор Чудовський, який був поранений наприкінці квітня кулями терористів, що намагались його полонити. - Якщо ці люди, які називають себе представниками цієї "республіки", хотіли довести їх підтримку населенням, то вибори президента України були таким шансом. Адже ігнорування виборів народом було б доказом невизнання київської влади. Людям же просто не дали можливість проголосувати. Більш того, про які права люди, яке декларує і гарантує ООН, може йтись тут, коли «представники ЛНР» зробили все, щоб залякати виборців і не допустити проведення виборів президента України?»

Дійсно, підготовка до виборів Президента в Луганську була гарячою. Викрадались голови і члени виборчих комісій, не припинялись погрози на їхню адресу, самі ж окружні комісії захоплювались бойовиками. Так само в полон потрапляли журналісти, громадські активісти. Багато хто просто виїхав з сім’ями за терени Луганщини в цілях безпеки. Так, це вже зовсім не анархія. Це диктатура бандитизму. І в той час як в сусідній Харківській області людей на дільницях зустрічали у вишиванках, в Луганську спека "бєспредєла" - згаданий термін з буремних 90-тих - вщент випалила натяки на права громадянина, на людську гідність. Саме гідність - це те, що луганчани втратили за останні місяці. Можна зрозуміти залякану людину, але немає виправдань боязливий народ. Це той головний вибір, який зробила Луганщина - боятись. Боятись думати, діяти, обирати.

На цьому фоні по всьому Луганську якось дивно чути дзвони храмів, що залунали по всьому місту в день виборів. Церковний дзвін як панахида за розчавленою волею місцевих громадян. Але на цій спорожнілій землі зі всієї іншої України доноситься луна нескінченних черг українців, що з різними переконаннями прийшли зробити свій вибір. Україна рушає вперед. На неї чекає довгий шлях перетворень. Потяг Луганщини поки що вимушений іржавіти металобрухтом обікрадених заводів і ошуканих німих луганчан.