На даний момент залишилося підрахувати ще пів-відсотка, але принципово мапи вже не змінюватимуться, зрозуміло.

До вашої уваги мапа підтримки найпопулярнішого з "біло- блакитних" кандидатів — Сергія Тігіпка.

Хоча Тігіпко і мав найкращу соціологію (у порівнянні з іншими можливими кандидатами від партії регіонів), внутрішньопартійне голосування він (на з'їзді ПР) програв Добкіну. Тож на вибори він пішов як самовисуванець. Логіка такої поведінки ПР мені слабозрозуміла. Якби Тігіпко був кандидатом від ПР, найімовірніше, він би вийшов на третє місце, та переміг би у деяких областях південного сходу. Думаю, ПР виставила Добкіна з міркувань підконтрольності, а Тігіпко завжди був в ній певним "варягом".

Вирішив зробити мапи не традиційною технікою градацій, а заливкою, яка рівномірно відповідає зміні підтримки кандидата. Так що в маніпуляції автора запідозрити важко. 

В цілому по Україні Тігіпко отримав 5,22% — п'яте місце після Порошенка, Тимошенко, Ляшка та Гриценка.

Тігіпко за ці роки, і особливо, після падіння Януковича істотно змістився ідеологічно в "біло-блакитну" сторону. Так, тепер він став виступати за другу державну російську мову, чого і близько не було в 2010. Зрозуміло, що змінився й електорат кандидата.

Найбільше Тігіпко цього разу отримав в Донецькій області (19,87%), найменше — в Івано-Франківській, 0,57%.

У колишньому "блакитному" поясі, де до цих виборів перемагав Янукович/ПР Тігіпко найслабше виступив на Харківщині. Це пов'язано з тим, що цей регіон є базовим для офіційного висуванця від ПР, Михайла Добкіна. Тож Тігіпку просто лишилося менше "електоральної спадщини" Януковича.

Щодо тенденцій. Тігіпко впав в усіх регіонах, окрім Донбасу. Найсильніше падіння — в Києві.

Звісно, я взагалі погано ставлюся до будь-яких "біло-блакитних" політиків. Але деякі з них викликають хоча б елементи поваги — що не скасовує, звісно, ненависті. Деякі "біло-блакитні", принаймні, мають інтелект — Табачнік, Колесніченко, Герман. Тобто, це розумні люди на службі зла. От Добкін — ідіот.

А Тігіпко — це комсомольська, безпринципність. В 2010 він відчував, що треба бути ідеологічно "посередині" між "помаранчевими" і "біло-блакитними" — бо на це тоді був запит в суспільстві. Зараз же він відчув, що можна підібрати і в майбутньому (на парламентських виборах) використати рештки електорату Януковича — і він уже не соромився відверто позиціонувати себе як "південно-східного" кандидата — і, зокрема, уже став виступати за другу державну російську. Тігіпко — чи не класичний випадок, коли політик діє суто з короткотермінових позицій, аби сподобатися "пересічному" виборцю. Звісно, це характерно практично для всіх політиків, але Тігіпко тут тримає сумнівну "першість".