Дивлячись телевізор, вкотре дивувався цинізмові російської влади. Тому просто вирішив написати блог, в якому наглядно показати, в чому проявляється політика подвійних стандартів Росії стосовно України.

Офіційна позиція Москви передбачає, що Україна має змінити унітарну форму правління на федеративну.

При цьому як аргумент використовується той факт, що Росія теж є федеративною державою, а зміна форми територіального устрою означатиме демократизацію місцевого управління. Справді, відповідно до своєї Конституції Росія є федерацією.

Однак швидше на папері, ніж у дійсності. Справа в тім, що у федеративних державах органи суб'єкта федерації формуються виключно самим суб'єктом федерації без жодного узгодження та втручання з боку центральної влади.

Однак в Росії на сьогодні активно впроваджується реформа, за якої вибори губернаторів (перших осіб суб'єктів федерації) здійснюються не безпосередньо населенням, а через регіональні парламенти.

Водночас кожна представлена у місцевому парламенті партії пропонує Путіну до трьох кандидатів від своєї сили. Після чого Путін обирає серед них трьох, які найбільше йому до вподоби. І вже хтось із них у підсумку стає губернатором – за результатами голосування депутатів регіонального парламенту.

Інший показовий момент, який фактично ставить під сумнів справжність федеративного устрою в Росії – це інститут повноважних представників.

Річ у тому, що територія Росії поділяється на 9 федеральних округів, очолюваних повноважними представниками президента Російської Федерації в федеральному окрузі. Ці повноважні представники слідкують за виконанням рішень центру в регіонах і за кадровою політикою. При цьому вони входить до складу адміністрації Путіна (!) і мають подвійне підпорядкування - перед президентом РФ та главою його адміністрації.

До речі, в контексті бажання Росії перетворити Україну на федерацію хотілось би згадати ще один цікавий нюанс. Слово "унітарний" на позначення форми територіального устрою запозичене з французької мови (unitaire), і означає саме єдність, єдине ціле.

Партія влади в Росії має назву "Єдина Росія". Тобто провідну партію Росії з таким самим успіхом можна називати "унітарна Росія", що власне було б синонімом назві "Єдина Росія".

Заяви Росії щодо запровадження в Україні другої російської мови як державної можна було б зрозуміти, якби відповідні мовні стандарти існували у самій Росії. Проте за Конституцією РФ державною мовою на всій її території є російська.

Такі суб'єкти федерацій як республіки мають право встановлювати свої державні мови, які використовується поруч з російською. Проте аналіз російського законодавства дає підстави стверджувати, що статус мов народів РФ є регіональним, і вони не можуть розглядатися як державні в загальноприйнятому значенні.

Так, зокрема, мовою роботи, офіційного діловодства в загальнофедеративних органах державної влади є російська мова. Використання мов народів РФ фактично локалізуються в межах території суб'єктів Російської Федерації.

Інше питання, що громадянам РФ гарантується, приміром, право звернення на рідній мові до суду, однак в Україні існують фактично аналогічні мовні стандарти.

І загалом, при порівнянні російського і українського мовного законодавства можна говорити, що захист мовних прав національних меншин в Україні і Росії не відрізняються. Позиція МЗС Росії щодо подій в Донецьку та Луганську виглядає надцинічно з огляду на сучасну історію Росії. Зокрема, МЗС РФ розглядає дії українських силовиків як військову операцію проти власного населення.

Та чи має право Росія оцінювати дії України, якщо за різними підрахунками під час Першої чеченської війни загинуло від 9 до 40 тисяч мирних жителів, а під час Другої чеченської війни кількість загиблих серед мирного населення складала від однієї до шести тисяч (a за даними Amnesty International під час 25 тисяч)?!

Окремо слід згадати і офіційну позицію російської влади щодо подій в Чечні під час чеченських воєн. Так, події Першої чеченської війни розглядалися як "відновлення конституційного ладу", а друга офіційно отримала назву "контртерористична операція на Північному Кавказі".

До речі, Друга чеченська війна характеризується також проведенням потужної інформаційної війни зі сторони РФ. Приміром, ЗМІ дозволялося використовувати лише "офіційну" її назву – тобто "контртерористична операція" (скорочено КТО) і ніяк інакше. Щоправда, дивно, яка контртерористична операція офіційно може тривати 10 (!) років.

В контексті подвійних стандартів неможливо оминути і питання Криму. Чому Крим мав право вийти зі складу України, реалізуючи нібито право на самовизначення, а Чечня – ні?

Більш того, позиція російської влади була категорична: "Для збереження територіальної цілісності Росії можуть бути використані всі засоби". І вони були використані, що підтверджують дані про кількість загиблих, яка за різними підрахунками загалом перевищує 100 тисяч осіб.

Ще більше здивування викликає позиція офіційного Кремля, що Крим не може вийти зі складу Російської Федерації, оскільки згідно до Конституції, суверенітет Росії поширюється на всю її територію, а права виходу суб'єкта з її складу не передбачено. Читайте також: Сепаратизм і тероризм - ні собі, ні людям

Проте де була Росія, коли в Криму відбувався так званий референдум? Адже Конституція України так само не передбачає можливість адміністративно-територіальної одиниці самостійно вирішити питання виходу зі складу України. Однак Росію ж це ж не зупиняло від "прийняття" Криму в якості нового суб'єкту федерації.

Чому ж тоді Крим не може знову провести референдум і стати частиною України? Звичайно, будь-яка держава, яка є крупним гравцем на міжнародній арені, провадить політику подвійних стандартів.

Проте, одна справа коли це усвідомлюєш якось абстрактно, коли тебе це не зачіпає, і зовсім інша річ, коли ти з цим стикаєшся щодня, і так чи інакше боляче відчуваєш негативні наслідки такої подвійної моралі. Єдине, що допомагає в такій ситуації – це усвідомлення того, що правда на нашій стороні. А це значить, що рано чи пізно, але ми обов'язково переможемо всі наші проблеми, хто б не був би проти нас.