Вибори до Європарламенту минулими вихідними і президентські вибори в Україні принесли абсолютно протилежні результати. Виборці Європи висловили своє незадоволення тим як нині функціонує Європейський Союз, тим часом як український народ продемонстрував своє прагнення до асоціації з ЄС.

Європейські лідери та громадяни повинні скористатися цією можливістю, щоб зрозуміти, що це означає та яким чином допомога Україні може допомогти Європі...

ЄС заздалегідь був задуманий для того, щоб стати постійним міцним союзом суверенних держав, які бажають об’єднати дедалі більшу частку свого суверенітету заради загального блага. Це був сміливий експеримент міжнародного управління й верховенства закону, спрямованого на заміну націоналізму і застосування сили.

На жаль, криза євро перетворила ЄС на щось зовсім інше: відносини кредиторів та боржників, у яких країни-кредитори нав’язують умови, які закріплюють їхнє панування. Зважаючи на низьку явку на виборах до Європарламенту і те, що до підтримки прем’єр-міністра Італії Маттео Рензі додалися антиєвропейські голоси лівих і правих, можна стверджувати, що більшість громадян виступає проти такого стану справ.

На цьому тлі в час, коли сміливий експеримент Європи з міжнародного управління дає збої, Росія стає небезпечним конкурентом ЄС, який має глобальні геополітичні амбіції та готовий застосувати силу. Путін експлуатує етнічну національну ідеологію (і підтримку з боку православної Церкви) у зміцненні свого режиму.

Справді, виступаючи минулого місяця на «Прямій лінії», він звеличував генетичні цінності російського народу. Анексія Криму зробила його популярним на Батьківщині, і його зусилля з послаблення світового панування Америки, зокрема шляхом укладання союзу з Китаєм, сприятливо резонує в іншій частині світу.

Але самодостатність режиму Путіна йде врозріз зі стратегічними інтересами Росії. Росія виграє більше від тісної співпраці з ЄС і США, натомість застосування репресій у Росії та щодо України призводить до зовсім інших наслідків. Незважаючи на високі ціни на нафту, економіка Росії слабшає через втечу капіталу й відплив мізків. Застосування насильства на київському Майдані призвело до народження нової України, яка рішуче не налаштована ставати частиною нової Російської імперії.

Успіх нової України становитиме загрозу для існування правління Путіна в Росії. Саме тому він намагається так сильно дестабілізувати Україну шляхом сприяння самопроголошеним сепаратистським республікам у східних регіонах України.

Оскільки найбільший роботодавець Донбасу мобілізує протести проти сепаратистів, план Путіна може не працювати, і він тепер, ймовірно, визнає результати президентських виборів, що дозволить уникнути додаткових санкцій. Але Росія, очевидно, шукатиме інші шляхи дестабілізації нової України, що не має бути чимось дуже складним, зважаючи на те, що сили безпеки, які служили корумпованому режиму колишнього президента Віктора Януковича, деморалізовані і не обов’язково лояльні до нового керівництва.

Все це відбулося дуже швидко й зовсім нещодавно. І ЄС, і США переймаються своїми внутрішніми проблемами і здебільшого не усвідомлюють геополітичної та ідеологічної загрози, яка становить путінська Росія. Як їм доцільно реагувати?

Перше завдання полягає в тому, щоб протидіяти зусиллям Росії з дестабілізації України. З огляду на «бюджетний договір» ЄС та інші правила, які обмежують масштаби державної допомоги, потрібне інноваційне мислення. Найефективнішим засобом було б запропонувати безплатне страхування політичних ризиків для тих, хто інвестує або робить бізнес з Україною. Це надасть можливість підтримати економіку, незважаючи на політичні потрясіння, та означатиме для українців, що ЄС і США — як уряди, так і приватні інвестори — є відданими щодо українців. Бізнес прямуватиме до знову відкритого і перспективного ринку, якщо йому буде повністю компенсовано збитки, спричинені політичними подіями, які він не може контролювати.

Страхування політичних ризиків може здаватися занадто складним, щоб його швидко реалізувати. Насправді, страхування цього типу вже існує. Приватні страховики і перестраховики, як, наприклад, німецька компанія Euler Hermes, пропонували його протягом багатьох років. Так само роблять такі державні установи, як агентство з багатосторонніх інвестиційних гарантій Світового банку та Міжнародна корпорація приватних інвестицій уряду США. Однак вони повинні стягувати значні внески, щоб покрити вартість перестрахування.

Зіткнувшись із вартісними страховими внесками, більшість підприємств просто чекатиме на узбіччі, доки мине буря. Саме тому зацікавлені уряди повинні взяти на себе функцію з перестрахування й використовувати свої органи тільки для адміністрування страхових полісів.

Вони могли б гарантувати збитки так само, як вони підписувались під гарантіями Світового банку: кожен уряд зробить свій посильний внесок пропорційно капіталу й додасть решту у вигляді відзивного капіталу, який був би доступним у разі, якби збитки було реально виплачено. ЄС мав би змінити фіскальний договір, щоб виключити відзивний капітал і дозволити амортизацію фактичних втрат протягом кількох років. Гарантії цього виду мають характерну особливість: що більше вони переконливі — то менше шансів, що їх буде задіяно; перестрахування, ймовірно, виявиться значною мірою не пов’язаним із витратами. Світовий банк — живий цьому приклад.

Діючи швидко й переконливо, ЄС міг би врятувати Україну — і себе також. Те, що я пропоную для України, також може бути реалізовано в Євросоюзі. Допоки дуже багато виробничих ресурсів перебуває в режимі очікування, мало б сенс звільнити від інвестицій від фіскального договору, що, врешті-решт, виправдає себе. Рензі, зі свого боку, виступає саме за цей курс дій.

Путін планує перетворити Крим на вітрину, витративши на це понад 50 млрд євро в найближчі кілька років. За європейської підтримки Україна могла б виглядати значно привабливішою. І якщо така ініціатива знаменує собою початок політики зростання, чого Європа так сильно потребує, то, рятуючи Україну, Європа також урятує себе.