Якщо перші тижні небайдужі громадські активісти займалися пошуком акумуляторів, ремонтом транспорту, збором та передачею їжі, то сьогодні на перший план вийшли проблеми з засобами захисту. Відсутність бронежилетів, я це відповідально стверджую опісля зустрічі з батьками строковиків, командирами частин, є найголовнішою проблемою сьогодні.

Мені не зрозумілими є дії Генштабу, котрий за кошти, отримані від пожертв та смс донедавна закупляв все інше, а не бронежилети.

Шлях вирішення даного питання був напрацьований ще за Майдану. Ще тоді, небайдужі представники громадськості перевозили з ЄС бронежилети та каски. Я точно знаю, що і на сьогодні чимало меценатів та просто небайдужих громадських активістів, як і у часи Майдану та Революції Гідності, готові і словом і ділом долучитися до забезпечення підрозділів, котрі беруть участь у АТО власним коштом.

Проте, в останні два місяці, при перетині Державного кордону України з боку ЄС, приміром з Республікою Польща, транспорт, що перевозить бронежилети та засоби спеціального захисту, ретельно перевіряється, а вказана продукція вилучається, як така, вивезення котрої заборонено низкою підзаконних актів та інструкцій, котрі діють в країнах ЄС.

Для об’єктивності картини підкреслю, що потреба зросла у десятки разів.

Навіть у таких умовах небайдужі знаходять вихід. Є такий термін, популярний серед тих, хто живе на кордоні – «мурахи». Це ті, хто щодня через піший перехід переносять товар через піші переходи з Польщею. На ці вихідні «мурахами» стали львів’яни, котрі на собі переносили по одній кевларовій касці через кордон в Шегинях, оскільки іншого способу не було.

І тут мені, після допису на своїй сторінці у Фейсбуці задали цілком правильні питання. Перше - чи готовий я допомогти з людьми, «мурахами», котрі переноситимуть і надалі каски ? Друге – чи планує держава і надалі закривати свої проблеми та управлінські прорахунки через «мурах»?

Відповідь на перше питання проста – сьогодні потреби немає. Всі небайдужі, молодці, каски перенесли і на найближчі дні просто як то кажуть, фізично, в цьому допомоги не потрібно.

А от друге питання реально складне, і я хотів би переадресувати його уряду.

Дійсно, на складах армії Республіки Польща, бундесверу, та інших країн ЄС лежать десятки тисяч бронежилетів, списаних з озброєння, вартість яких не перевищує 10-20% від аналогічної нової продукції, а стан є цілком придатним для використання. Зокрема, досвід купівлі і передачі військовим громадськими активістами Львівщини такої продукції підтверджує абсолютно задовільний стан бронежилетів та касок, котрі вкрай сьогодні необхідні на передовій. У країнах ЄС навіть затрачаються мільйонні кошти на утилізацію такої продукції, оскільки попит на неї всередині Євросоюзу є мінімальним.

За створених умов купівлі українською стороною вказаної продукції, в тому числі меценатами та благодійними фондами, не кажучи вже про офіційні установи на котрі покладено завдання забезпечення війська, спецпризначенців та учасників батальйонів добровольців, ми могли б за лічені тижні вирішити проблему комплектації особового складу підрозділів, котрі беруть участь у АТО бронежилетами.

На жаль, незважаючи на значний резонанс даної проблеми, Кабінет Міністрів України, Міністерство закордонних справ, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство оборони України, Міністерству юстиції України, Державна фіскальна служба, Державна прикордонна служба та Служба Безпеки України досі не вирішили даного питання. Такі дії аж ніяк не корелюються із задекларованим курсом на асоціацію з ЄС.

Пишу блог, опісля офіційного звернення на адресу глави Кабміну А.Яценюка з даного питання. Хочу вірити, що опісля дипломатичних переговорів вдасться відкрити склади з бронежилетами і, найголовніше, кордон для їх безперешкодного завезення. Бо опісля вчорашньої поїздки,09.06.2014, як мені оповідали, польські митники вже переписали всіх активістів «мурах». Мовляв, досить з Вас по одній касці і бронежилету для власного захисту.

Про результати обіцяю проінформувати.