Ознакою хвороби суспільства є існуюче в ньому відчуття ворожнечі до всього світу - цим шляхом йшли всі відомі сучасні авторитарні суспільства.

Суспільство, в якому одна особа фактично монополізує владу, приречене рано чи пізно захворіти. В таких умовах вже не суспільство контролює владу, а навпаки – влада слідкує за тим, щоб суспільство розвивалося в "правильному" напрямку. При цьому оточення такої особи в своєму бажанні догодити здійснює вчинки, які загрожують існуванню суспільства. Схожа ситуація нині простежується і в Росії.

Однак насправді перші симптоми цієї хвороби з'явилися досить давно. Років п'ять-шість тому я дивився змагання з легкої атлетики по одному з російських каналів. Тоді стався епізод, який мене змусив замислитися. Російський спортсмен був переможцем. Російський коментатор під час церемонії нагородження розповів про такий епізод: цей спортсмен на питання кореспондента про що він думав, коли здійснив переможний стрибок, відповів – про Путіна.

 Тільки вдумайтесь - молодий хлопець перед вирішальним стрибком на змаганнях світового рівня згадав не про кохану дівчину, батьків, першого тренера чи загалом про Батьківщину, врешті-решт. А про іншого чоловіка, скоріше за все, навіть незнайомого йому, хай і президента його держави.

Я пам'ятаю, як тоді мимохідь подумалось, що десь я це вже чув. А саме від спортсменів Північної Кореї. Вона так само після своїх перемог часто говорять про визначальну роль вождів у їхніх спортивних звитягах. Ну, порівняння звісно не дуже привабливе, але вже як є.

Цей епізод я досить швидко забув. Але навесні довелося його згадати. Згадати, м'яко кажучи, не за дуже приємних обставин. Коли після так званого референдуму в Криму в Москві відбувалося чергове урочисте засідання, присвячене приєднанню Криму до Росії. Найбільше мене вразив вираз облич присутніх людей.

Такі шалені погляди, сповнені якоїсь безмежної ейфорії і щастя, я бачив тільки в німецькій пропагандистській документалістиці 30-х років Лені Ріфеншталь...

Кожний наступний день змушував мене переконуватись, що хвороба російського суспільства прогресує швидкими темпами. Так, одного дня побачив репортаж, в якому депутат Держдуми РФ Євгеній Федоров цілком серйозно і "аргументовано" доводив, що Віктор Цой мав грант ЦРУ, а найвідоміша пісня гурту "Кіно" "Перемен" написана в Голівуді з метою посприяти розпаду Радянського Союзу.

Ні, ну просто уявіть собі таку ситуацію в кінці 80-х років: Цой, гуляючи Ленінградом, раптом наштовхується на оголошення "ЦРУ оголошує грант на виконання пісень, які руйнуватимуть Радянський Союз".

Цой зриває бірочку з цього оголошення і потім швидко телефонує за вказаним номером. Після цього приїздить в американське посольство до Москви, де йому вже дають текст і музику, яка зруйнує весь Радянський Союз.

Буквально за кілька днів товариш показав мені інше відео – там депутат Держдуми почав співати, виступаючи на засіданні в парламенті. При цьому в пролозі до свого виступу він згадав про "безчинства" нової української влади, про "безсоромну" Європу, яка надала перевагу Кончіті Вурст, а не "нашим дівчатам, оскільки в них є коса, а немає бороди".

Після досить таки непоганого співу натхнений депутат пообіцяв, що якщо буде мало, на наступному Євробаченні співатиметься пісня "Едут по Берлину наши казаки". Найцікавіше, що після такої вистави в парламенті лунали бурхливі аплодисменти. Проте найбільше вразив телерепортаж відомого російського публіциста Олександра Проханова на каналі "Росія 24" про його подорож до Північної Кореї.

Там він повідав про феєричні досягнення цієї країни, яка вимушена чинити спротив всьому світу, але не здається. Проханов цілком серйозно і з захопленням казав, що у Північній Кореї з вуст у вуста передають історію, як після смерті Кім Ір Сена "журавлі прилетіли на дві місяці раніше і заполонили все небо, весь простір Північної Кореї своїми риданнями, своїми печальним гуканням".

З таким самим натхненням Проханов повідомив про те, що день народження Кім Ір Сена святкується як День Сонця. Так розповідати про Північну Корею?! Про країну, берега якої оточені колючої дротом під напругою, щоб, боронь Боже, щасливі північні корейці не спробували втекти. Про країну, де землю досі обробляють плугом, оскільки тракторів практично немає та і бензину не дістати. Про країну, де літочислення ведеться з року народження Кім Ір Сена, де в кожному вагоні метро має бути портрет вождя, в країні, де навіть велосипед можуть дозволити далеко не всі, і це у 21 сторіччі?

Примітно, що ця програма закінчувалося тим, як схвально ставиться керівництво Північної Кореї до анексії Росією Криму. Ознакою хвороби суспільства є існуюче в ньому відчуття ворожнечі до всього світу. Цим шляхом йшли всі відомі сучасні авторитарні суспільства. При цьому обов'язково має бути відчуття п'янкої ейфорії.

Тільки рано чи пізно для суспільства настає час розплати. Подібно до того, як після вживання великої кількості алкоголю на зміну легкості та радості приходить похмілля. Тільки для суспільства, як показує історичний досвід, наслідки будуть значно гіршими.