На днях командир батальйону "Донбас" Семен Семенченко попросив не ображати жителів Донбасу, котрі тікають від війни й шокують своїм світобаченням "велику Україну". 

Точніше, він закликав не вірити чуткам про те, що переселенці (або біженці, що більше відображує їхній статус) всіх кругом шокують. Мовляв, капризні, вимагають для себе квартир, грошей та роботи, а до себе - особливого ставлення. Їх усі образили, їх ніхто не розуміє, їм усі винні. Насправді, каже пан Семенченко, це не так. Поширення подібного - активна участь у інформаційній війні, котра ведеться ворогом у великому українському тилу. Насправді ж це хороші, скромні, працьовиті люди, котрим не пощастило а) народитися на Донбасі, б) голосувати за комуністів та Партію регіонів усе своє свідоме життя, в) репрезентувати регіон зі своєю специфікою. 

Мені не дуже хочеться починати беззмістовну дискусію в форматі "тамжетожелюди". Це все одно, що чубитися довкола української мови та її права на домінуюче становище в українському суспільному житті й інформаційному просторі.

Спекуляції, не більше. Але розуміючи - Семен Семенченко напевне знає більше та відповідає за свої слова й висновки, згадую також інші розповіді вкупі з іншим відео. Котре навряд чи варто називати сфабрикованим росіянами з метою вести інформаційну війну та налаштувати нас проти жителів Донбасу. 

Про розповіді. Люди, котрим я довіряю, приїхавши з місць бойових дій, казали: є частина людей, котрі щиро вірять - у них іде національно-визвольна війна. Так вважають не мовчазні аборигени нелегальних копанок. Жителі Донбасу, котрі не просто вважають себе грамотними людьми, а справді такими є, переконані - ЛНР-ДНР через кров, смерті та інші втрати пройде з рештою той шлях, який в світовій історії проходили всі поневолені народи. Ці "республіки" будуть не лише "геть від Києва", а й, як заповідав український просвітник Микола Хвильовий, "геть від Москви". Їм просто не дають із усіх боків вільно розвиватися. Одні присилають шваль з автоматами, інші - бомблять цю шваль разом із людськими оселями.

Про відео. По телевізору показували не так давно, як біля розбомбленого будинку в Слов`янську жінки далеко не пенсійного віку кричали, махаючи кулаками на камеру: "Мы выстоим! Мы не сдадимся! Фашизм не пройдёт!" Вони явно відчували себе в обложеному армією Паулюса Сталінграді. А іншим разом на фоні бомбардувань за кадром почув жіночий голос: "Господи, что же вы делаете! Мы же только хотели говорить по-русски!"

Визнаю - жителі Донбасу справді, скажемо так, неоднорідні й специфічні. Тому цим текстом долучаюся до тих, хто пропонує спершу вивести звідти всі війська, припинити війну, а потім - провести мирний, легітимний, законний, визнаний світом референдум. На якому Луганська та Донецька область дозволить більшістю голосів відпустити "велику Україну" від себе. Та почати самостійний розвиток політичний, економічний, соціальний та культурний розвиток у форматі буферної зони між Україною та іншими формами цивілізації.