Якщо говорити про те, що найперше формує громадську думку, то це – ЗМІ. І якщо українська аудиторія уже майже навчилася розрізняти російські фейки та інформаційні «вкиди», то на своєму ж полі ми ще не провели АТО, як зараз модно казати. Цей вираз навіть не зовсім голослівний – нещодавно у Києві активісти виходили з пікетами під редакції телеканалів «112 Україна» та «Україна» і прирівняли їх дії до… інформаційного тероризму. Та коли телебачення у всіх на слуху і найбільше обговорюється, то пресі приділяється значно менше уваги. А з тих «фронтів» також іде наступ на Україну.

Зараз «камінь спотикання» у ЗМІ – це вже не лише називання терористів «сепаратистами» і «ополченцями» та питання, у складі якої держави знаходиться півострів Крим. Тепер це і газова політика, дипломатичні відносини з Росією, і тема сьогоднішнього становища Майдану, і питання кадрових призначень від нового президента та проведення АТО. ЗМІ, які тільки мають українську реєстрацію, і нічого українського окрім цього, зараз добре маскуються – на рівні лексики до них неможливо присікатися, але от теми і величина газетної площі, яка виділяється під ці статті, може підказати, звідки дме вітер.

«ОБЛОМ» ПО-КОМСОМОЛЬСЬКИ

Наприклад, «Комсомольска правда в Україні» іменує терористів терористами, а ДНР – самопроголошеною республікою, але при цьому дає вичерпний матеріал про так звану «ротацію кадрів» у цьому терористичному угрупованні, починаючи статтю на першій шпальті. І коли «Комсомолка» пише про цю «ротацію», то пише це серйозно, не вживаючи словосполучення «так звана». Як написала б про нові призначення від Порошенка. А може навіть і краще. Проти АТО відкрито ніхто із журналістів не виступає, але відбувається підміна понять. Наприклад, у матеріалі «Війна масок» можна прочитати, що «мода на балаклави зародилася на Майдані у Києві», що вказує на відчайдушні потуги «КП» знову нав’язати аналогію російських політтехнологів «революція на Майдані = революція на Сході». А речення «…після того, як київські активісти влаштували травлю сім’ям «Беркута»… стало зрозуміло: працювати з відкритим обличчям не можна» досить відкрито мотивує читачів пожаліти бідний «Беркут», а разом з ним, напевно, і терористів на сході України.

Ну і звісно особливий пієтет у «Комсомолки» до Росії. Окрім того, що останніми днями газета повторює страшилку «газу не буде», прикриваючись різноманітними «експертами», журналісти відкрито зловтішаються, що Андрій Дещиця пішов з посади міністра закордонних справ, а у описі самого інциденту використовують досвід своїх російських колег і вправляються у евфемізмах: «Дещиця втратить портфель міністра через матюкливу пісню на адресу російського президента». Щодо самого пікету посольства, то цій темі присвятили цілий розворот, який насичений словами «скандал», «провокація», «люта ненависть» (це про активістів), тощо, і запевненням, що весь світ засудив цю акцію. Про те, з якими заголовками вийшла наступного ранку «Washington Post», «Комсомолка» промовчала. І, в якості «вишеньки на торті», можна згадати один кумедний випадок. Стаття «Росіяни відмовилися від української картоплі» (у самому заголовку уже відчуваються відповідні настрої) вийшла із плашкою рубрики… «Облом». У верстки «КП» досить специфічне почуття гумору.

НА «СЬОГОДНІ» ДОСИТЬ

Або візьмімо до рук газету «Сегодня». 18 червня видання опублікувало на цілу шпальту інтерв’ю з… Віталієм Захарченком. Так, тим, який оголошений в розшук. Питання цьому злочинцю – досить бліді і невиразні, а от заголовок і підзаголовок – промовисті і починаються на першій шпальті: «Захарченко: Я не віддавав наказ стріляти по Майдану. Екс-глава МВД – про нову революцію, замах на болонок його дружини і про те, кому пред’явить рахунок». У розумінні «Сегодня», людина, яку розшукує ГПУ, і яка пред’являє комусь рахунки – це нормально. Журналіст навіть робить відступ у своєму питанні, мовляв, ми розуміємо, ви зараз не можете розсекречувати своє місце знаходження, але яке у вас оточення? За це вже можна судити як покривання злочинця? Ставлення ж до нового уряду і президента теж можна відчитати у заголовках. У статті про закулісся інавгурації Петра Порошенка заголовок і підзаголовок такий: «Рушниця, краватка і «вечірка у Воланда». У Раді обговорили краватку Порошенко, а ввечері пили горілку з салом». Матеріал підкріплений коментарем астролога. І на цьому ж тижні п’ятому президенту Олесь Бузина давав «Останній шанс», принаймні так називався його матеріал.

Для цього медіа у всіх смертях на Донецьку винна влада України. У матеріалі «60 днів війни» читаємо «…влада почала АТО… за цей час загинули 257 людей… в тому числі і одна дитина… спочатку представники сепаратистів заявили, що дитину вбили українські військові, в штабі АТО заявили, що не обстрілюють жилі квартали». Тобто про те, чому розпочалася АТО, журналісти «Сегодня» мовчать, а інформацію звіряти спершу біжать до терористів, яких, до речі, терористами майже ніколи не називають. На Донбасі за версією «Сегодня» – «озброєні люди в камуфляжі». В крайньому випадку – «бандити». А щодо жителів, які покидають цей регіон, то виявляється держава нічого не робить для їх безпечного вивозу, і транспорту у неї немає, а тут Благодійний фонд Ріната Ахметова поспішає на допомогу. А про те, що дії самого Ахметова і спричини в деякій мірі те, що люди змушені покидати свої домівки – ні слова.

У питанні газу «Сегодня» хитріші за «Комсомолку». Ніхто категорично не запевняє, що газу не буде, зате вже кілька днів підряд невідомі «експерти» «Сегодня» нав’язують читачам думку – потрібно домовлятися. Це слово зараз, напевно, найбільш вживане у цій газеті, воно з’являється  скрізь.

Але найбільше, що «різануло» у «Сегодня», то це кримське питання. Перша шпальта, центральна тема, заголовок: «Розділені Кримом. Як сім’ї живуть на ДВІ КРАЇНИ» (виділення моє). У цьому ж тексті психолог і священик без імен і прізвищ кажуть, що не потрібно шукати винних і що півострів – «це випробування для сімей на міцність». І навіть один із героїв матеріалу Віталій Карпов, якого називають майданівцем і який посварився з батьками вважає, що «Севастополь завжди був російським містом». Отак відбувається замирення з анексією Криму. Удар від «своїх».

БЕЗ «КОМЕНТАРІВ»…

Неприємно здивували «Факти і Коментарі». У газеті на шпальтах можна зустріти то промови Пушиліна, то Гіркіна. З маркуванням, що це терористи, але все ж. З такими «спікерами» навіть «Сегодня» не загравала. Або наприклад, є інтерв’ю з біженцем зі Слов’янська, який розповідає, як змінилися з часом настрої в місті, як розвіялася пелена російської пропаганди, як терористи розстрілюють місцевих, які не хочуть за них воювати, як мародерствують…але при цьому називають їх просто «ополченцями». Хоча у інших матеріалах присутні найменування і диверсанти, і сепаратисти і терористи, тож ці називання скоріше за все залишаються на совісті кожного окремого автора. «Тривожний дзвоник» у питаннях сходу України можна віднайти і в міжнародній рубриці. Переказуючи слова Еттінгера, який говорив з приводу газових угод, «Факти і Коментарі» подають інформацію так: «якщо Україні не допомогти – почнеться громадянська війна». З цього приводу мені подобається вислів з інтернет-мему: «Якщо війна громадянська, то чому гроби відправляють до Росії?» Питання риторичне.

Проте варто віддати належне «Фактам…», вони ще не дуже скочуються у прірву маніпуляцій. Наприклад, по Криму у них позиція стійка – це частина України, вони навіть текст Леоніда Бершидського (колишній редакційний директор порталу Slon.ru – Авт.) про це передрукували. А для інформації про слова підтримки від росіян українцям, які зібралися в Москві біля пам’ятнику Шевченку навіть виділили цілу шпальту.

АТО ДЛЯ МЕДІА

А от про що писала газета «Вєсті» не хочеться навіть згадувати. Психічно здорова людина не може витерпіти навіть цих заголовків із перших шпальт, які сунуть тобі перед очі біля входу в метро, не те що заглиблюватися у контент… Коли їх рахунки заарештували, директор Українського інституту національної пам'яті Володимир Вятрович написав у себе в Фейсбуці: «Ранок з чистою головою. Завтра тисячі українців мають шанс почати день без пропаганди Вестей». Але шанс не реалізували. «Вєсті» та схожі за наповненням газети маскуються під українські і далі продовжують наповнювати сміттям голови наших співвітчизників. І поки АТО в медіа-середовищі, як і на сході України, проходить ривками, з наступами-відступами і втратою справжніх «своїх». А з того боку, як і терористів, число наших противників все збільшується. І тут, як і у справжньому АТО, важливий не тільки голос держави, хоч це перш за все, бо саме держава має створити умови як для фізичної, так і для інформаційної безпеки. Немало важливе і сприйняття місцевих жителів, тобто читацької аудиторії. Не завжди ті, хто зрештою проклинають терористів пригадують, як зупиняли українські танки. І не завжди ті, які потім стають жертвами пропаганди, пам’ятають, як добровільно загиджували свій мозок інформаційним сміттям…