Довго не хотілося вірити. 

Цілий день, практично, не хотілося вірити:

- що "шоколадний зайчик" наділив повноваженнями не кого-небудь, а Кучму (ніхто вже, мабуть, і не пам'ятає про Помаранчеву революцію, "Україну без Кучми" та Гонгадзе, судячи з повної тиші щодо цього в інтернеті та блогах).

- що "шоколадний зайчик" відправив його перемовлятись чисто за планом Путіна - з терористами під контролем Росії, давши в руки Кремлю повноцінний козир стверджувати, що війна на сході "виключно внутрішньоукраїнська проблема". 

- що взагалі представники нової української влади здатні не лише сісти за стіл переговорів з терористами, які поклали в землю вже дві сотні українських синів, чоловіків та батьків, а ще й щось там з ними в таємному режимі перетирати (і мабуть вдало, чого б головний терорист ДНР Бородай пішов на припинення вогню).

Не зважаючи на роботу Порошенка з Януковичем, не зважаючи на його більш ніж приятельські стосунки з цілою купою одіозних осіб, на його участь в створенні ПР, на регіоналів на інаугурації та ще цілу купу ознак. 

Але таки доводиться повірити. 

Лишається тепер довідатися, що ж здали Росії та терористам - російську як другу державну, федералізацію, визнання Бородая та Гіркіна очільниками ДНР в складі України чи все разом. 

Що тут скажеш. Вибрали - маєте. На жаль, мають і ті, хто не вибирав. 

Мені лише одне цікаво - як Порох буде дивитись в очі батькам загиблих солдатів, вбивці яких тепер сидять за столом переговорів з Кучмою? Чи він сподівається з ними ніколи не зустрітися?

До речі, судді, який дозволив арешт Бородая з поплічниками варто ще раз подумати. Бо скоро має шанс виявитися винним в незаконному ордері на арешт "чесної народної влади ДНР".