Кілька попередніх місяців дедалі більше переконують мене в тому, що усі ми живемо у світі взаємозалежних стосунків. Хтось залежить від нас, ми залежимо від когось. І цей глобальний "механізм" функціонує на основі двох почуттів-крайностей - агресії і милосердя. Агресія схиляє наш приціл у майбутнє на свій бік, милосердя - на свій. У підсумку виходить щось середнє - і ні одне, і ні друге... 

Війна - найжорсткіший іспит на милосердя. Усі, хто нині "купається" в енергетиці жаху і болю чужих людей, прийдуть із часом до страшної "ломки/розплати" за те, що вбивали, катували, знущалися або просто байдуже за цим спостерігали. Усім, хто страждає від цих жахів, очевидно, не буде легше, але біль, кажуть, очищає... 

Україна (центральна і західна) повинна знайти в собі сили полюбити свій схід таким, яким він є. Схід України повинен знайти в собі сили відчути себе частиною усієї України - такої, якою вона є. Шкода, що швидко це не відбудеться. 

Але процес розпочався...