У ХХ столітті зазнало краху чимало великих імперій: Російська, Німецька, Австро-Угорська, Османська, Британська... — Усіх одразу й не пригадати! Падіння цих імперій супроводжувалося глобальними війнами, етнічними чистками, в яких гинули десятки мільйонів людей. Але найбільшою катастрофою ХХ століття кремлівська пропаганда наполегливо називає крах Радянської імперії, для якого не знадобилися ні світова війна, ні повномасштабний громадянський конфлікт.

Вона повалилася під тягарем власної бюрократичної системи та найбільш ресурсоємної й неефективної економіки в світі. Людські жертви, якими цей крах супроводжувався, непорівнянні з сьогоднішніми щоденними смертями від світового тероризму або зі смертністю від чергової популярної хвороби століття (від іспанки до СНІДу). — Ніякого порівняння із загибеллю Російської імперії за 70 років до загибелі Радянської! Економічна криза початку 90-х, яка моєму поколінню здавалася роками мало не голоду, не порівнянна з голодом, холодом і епідеміями Громадянської війни та воєнного комунізму, через які свого часу пройшли не лише мої бабусі й дідусі. То в чому ж «велич гуманітарної катастрофи» цього найбезкровнішого в історії людства розпаду імперії?

Адже навіть подальший занепад пострадянських держав з усіх поглядів був не наслідком розпаду, а прямим продовженням кризи СРСР, що породив їх. — Політичні еліти в колишніх союзних республіках так і залишилися при владі, і кожна по-своєму продовжувала природні процеси розкладання тіла загиблого гіганта. Можна було б сказати, що катастрофою стало те, що жодна з пострадянських держав (окрім Прибалтики, яка вступила до НАТО і ЄС) так і не змогла до кінця подолати інерцію СРСР, але апологети ідеї «катастрофи» вкладають у неї абсолютно інший зміст.

Українці на своєму досвіді вже зрозуміли, що слова російського президента мають дивну властивість втілюватися в життя. Зовсім недавно, 4 березня, Володимир Путін розповів, як російські війська в Україні прикриватимуться жінками й дітьми, і вже через кілька днів у Криму ми побачили, як під прикриттям цивільних «ввічливі» путінські найманці без розпізнавальних знаків на військовій формі штурмують казарми українських військових.

Сьогодні на Донбасі вони вже прикриваються цілими містами-мільйонниками, втілюючи в життя іншу тезу свого президента про «найбільшу гуманітарну катастрофу століття». — Якщо катастрофи немає, її треба створити власноруч. — Перетворити Донбас на пустелю, зруйнувавши його економіку й цивільну інфраструктуру, понівечивши долі мільйонів і забравши життя десятків тисяч людей, звинуватити в цьому Україну, щоб нейтралізувати фінансові позови за окупацію Криму, — ось нинішня мета Володимира Путіна. План божевільного, гідний посмертної слави великого попередника російського президента — Адольфа Гітлера.

Ступінь безумства Гітлера не одразу дійшла навіть до найближчого його оточення. Варто було черзі неймовірних успіхів дати збій, варто було котку німецької військової машини повернути назад, і дивна мана розвіялася. І лише відчай через цілковиту безвихідь і сліпа інерція машини тоталітарної ідеології змусили німецький народ пройти скорботний шлях тотальної війни й тотальної катастрофи до найсумнішого кінця. Російська «стабільність», Осетія, Абхазія й Крим лише слабка пародія на переможний марш років розквіту Третього Рейху, і лише потік геббельсівської брехні з екранів телевізорів у кожному будинку         — технологія недооцінена Адольфом Гітлером, дозволили сьогоднішній Росії розраховувати на той же успіх. Телевізор і ядерна кнопка — от і все, що є сьогодні у Путіна. Кнопка додає йому величі у власних очах, а телевізор — єдина зброя, що дозволяє йому тримати в узді свій народ, і єдина дієва наступальна зброя Росії на зовнішньополітичній арені. Поки пульт від усіх блакитних екранів країни залишається в його руках, ніякі «змови генералів», ніякі економічні катастрофи й голодні бунти йому не страшні. І, подібно до Адольфа Гітлера, кремлівський щуролов чаклунською телевізійною картинкою зведе Росію в свою могилу.

Маленький жалюгідний чоловічок. Його й обрали колись у наступники лише тому, що повірили в його сірість, обмеженість. Таке інколи трапляється — відсутність загальної культури або освіти приймають за відсутність розуму, а емоційного імпотента приймають за людину сталевої волі. Їм здавалося, що вони зможуть ним керувати, як колись старі більшовицькі вожді після смерті Леніна визнали Сталіна прийнятним компромісом, найменшою загрозою для себе з усіх можливих. І Сталін, і Путін перемогли всіх конкурентів, їхній практичний склад і вперта послідовність обмежених людей, що не знають сумнівів і не витрачають годин життя на збагнення сенсу буття, зробили це. Але їхня сірість від цього хіба що густішала до повної чорноти.

Результатом цього стратегічного кадрового прорахунку став фашистський режим, що нестримно скачується до фашистської диктатури. І, як будь-якому фашистському режиму, Росії Путіна потрібна війна, потрібна Імперія. Росія будує вздовж своїх кордонів нову стіну, тільки цього разу не сталеву й навіть не вогненну з палаючих покришок, а стіну з кривавих конфліктів, щоб приховати в тумані війни сірі зони маріонеткових кримінальних режимів російської «зони безпеки».

Колись Московія й сама виросла з такого кримінального сателіта могутньої Золотої Орди, і тепер, подібно до монгольських ханів старовини, нова Росія торгує ярликами на княжіння у своїх протекторатах. І чим більше крові, чим більше людських страждань за цією новою стіною, тим покірніші власні піддані, вдячні за ілюзорне благополуччя на тлі розрухи й відчаю, які несе сусіднім народам їхній Володар. Я недаремно назвав Путіна емоційним імпотентом. Усі пам’ятають його цинічну відповідь в інтерв’ю Ларі Кінгу, коли на запитання про долю підводного човна «Курск» президент Росії відбувся жартом: «Він потонув».

Менше пам’ятають зустріч з сім’ями членів сімей екіпажа човна через кілька днів. Жінки ридали й благали Путіна прийняти зарубіжну допомогу, а його президентська величність дивився на них здивованими очима, й тільки й зміг відповісти, що в залі зібрали талановитих актрис. Як пояснити з народження сліпому, що таке колір? Як пояснити з народження глухому, що таке музика? Як пояснити Володимиру Путіну, що таке горе, що таке відчай, що таке страждання? Тирани давніх часів і нового часу не були позбавлені емоцій і відчуття прекрасного. — Сталін і Мао писали вірші, Гітлер малював. Але маленька сіра людина здатна реалізовувати себе лише в постановочних рекламних подвигах, виліпивши з брехні спершу себе, а потім замісивши на ній і нову Росію.

Чому росіяни так охоче повірили Путіну? Тому що Росія звикла жити брехнею — починаючи з Російської імперії й СРСР державна пропаганда була незмінно побудована на тезі про виняткову роль країни в світі (єдиної спадкоємиці Першого й Другого Риму, або колиски комунізму) й особливу моральну чистоту її народу на тлі занепаду й аморальності Заходу. Будь-який гіркий п’яниця в Росії півтора століття знав, що в моральному плані він вищий за будь-якого європейця або американця, і те, що в 90-х роках криве дзеркало пропаганди замінили дзеркалом звичайним, народ не пробачив ні Горбачову, ні Єльцину. Тому з такою легкістю, буквально з вдячністю піднялися духом росіяни, коли Володимир Путін повернув усе на круги своя. Чи не простіше поміняти дзеркало, ніж мінятися самим.

Насправді Володимир Путін своїми руками творить сьогодні не одну, а дві найбільші катастрофи століття. Одну в Україні, а другу в Росії. Не розпад СРСР, а його реанімація несе з собою війну й страждання народам Східної Європи й Кавказу, калічить душі самих росіян. Російська пропаганда не бреше про гуманітарну катастрофу — вона всього лише підміняє смисли.