Про розпуск фракції Компартії у парламенті
Чи воно потрібно і чи матиме якісь вирішальні політико-правові наслідки?
22 липня цього року Парламент ухвалив рішення про внесення змін до свого регламенту, що потенційно грозить розпуском фракції комуністів -- оскільки у своєму складі в них на сьогодні менше число депутатів, необхідного для функціонування фракції. Одразу ж, 23 липня цей Закон був підписаний Президентом і має бути незабаром опублікований.
Я так до кінця не розумію екзистенційного сенсу цього поки що законопроекту, оскільки ним зменшується 30-денний строк на 15-денний можливість функціонування фракції у меншому за чисельністю складі, аніж це визначає Закон про Регламент Верховної Ради?
При цьому із моїм цимборою (себто приятелем), колегою-юристом (правда він адміністративіст, а конституціоналіст, як я), виник епічний спір щодо правомірності таких кроків і він оспорював всі тези, які я нижче наводжу, -- але це мабуть повязано із певними симпатіями і відсутністю інформації в нього.
Але зроблю певний відступ. На мою думку, комуністична ідеологія суперчить конституційним цілям і цінностям (насамперед статтям 17, 33, 36, 37 і 39 Конституції). Далі, Україна має важку спадщину правління комуністичного режиму, повязана із трьома Голодоморами, масовими репресіями і перслідуваннями за інакодумство, аморальністю суспільства, що власне і породило таких правителів, як Кучма і Янукович.
Повертаючись до нашої теми, наслідки цього рішення парламенту є більше політичними, аніж юридичними, які мало пов'язані із етосом політики як процесу забезпечення збалансованих рішень, бо:
1. Навіть у разі ухвалення рішенння про розпуск фракції комуняки далі залишаються депутатами парляменту;
2. Адмінсуд лише почав розгляд позову про розпуск КПУ і позов складено несосвітенно безграмотно -- я це відповідально говорю як конституціоналіст. До прикладу, у позові майже не дається оцінка прогармних положень КПУ як антиконституційних. Зокрема, у програмі КПУ містяться положення про "завоювання влади трудящими", "скасування приватної власності на засоби виробництва", "замінити державну символіку, текст і музику Державного гімну", вступу до різного роду євразійських наднаціональних інститутів, емпірчиний досвід функціонування для України хоча і має певні плюси, але мінуси явно їх переобтяжують.
Згідно із положеннями доктрини militant democracy, яку обгурнтували К. Льовенштайн, А. Шайо, П. Маклем, маргінальні, ксенофобські партії та партії, які мають недемократичну структуру підлягають визнанню неконституційними і розпускають згідно із судовим рішенням. До речі, керуючись міркуваннями саме карла Льовенштайна, який у 1936 році рефлексував своєю знаменитою статтею, присвяченій доктрині войовничої демократії, на практику правління НСДАП в Німеччині та ВКП(б) в Радянському Собзі, Федеральний конституційний суд Німеччини у 1953 році прирівняв положення комуністичної ідеології і відповідні політичні практики до нацистських, що стало підставою для ухвалення рішення про розпуск Компартії Німеччини (http://www.servat.unibe.ch/dfr/bv005085.html);
3. Водночас навіть ухвалення судового рішення, на який є часовий лаг щодо набрання ним чинності, також не означає позбавлення депутатського мандату комуністами-парламентаріями. По суті, це питання може бути вирішено нині лише шляхом ухвалення рішення про дострокові вибори до Верховної Ради;
4. Те, що КПУ -- п'ята колона, то це чітко писав суддя КСУ В. Скомороха у своїй окремій думці до сумнозвісного рішення КСУ про визнання указу Верховної ради про розпуск компартії неконституційним. З цього приводу суддя КСУ В. Скомороха в окремій думці зазначив таке:
"Заборону діяльності політичних партій як конституційно-правову (політичну)відповідальність згідно зі статтею 37 чинної Конституції необхідно відмежовувати від кримінально-правової відповідальності їх членів на підставі Кримінального кодексу України.
Підставою для заборони можуть бути програмні цілі або дії політичних партій та громадських організацій, спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади тощо. Про неконституційність партії може свідчити, наприклад, її прагнення підпорядкування України волі іншої держави.
Про наявність такого спрямування може свідчити залежність партії від будь-якої зарубіжної партії тощо."
5. Тому я сподіваюсь, що адмінсуд дасть насамперед оцінку програмним положенням КПУ, які люто не відповідають Конституції України....
Отже, сьогодні стоїть питання не настільки у розпускові Компартії, як у методичному притягненні винних її членів до кримінальної відповідальності за злочини у сфері національної безпеки, зокрема, до закликів зміни конституційного ладу шляхом насильства, державної зради тощо.
Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter
Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки