Ось вона і прилетіла. Давно ми на неї чекали. Вона частенько відвідує південні квартали міста. Потім вона непрохано приперлась на схід Луганська, натворивши біди. Вона досита прогулялась по старому і новому центру. І от тепер з шаленим секундним свистом, який не дає можливості оговтатись і терміново прийняти рішення, вона вдерлась і до нашого двору. Вікна здригнулись, почувся звук розбитого скла, земля затремтіла. Затишний сквер з дитячим майданчиком і свіжопофарбованими лавками, музична школа, де чути несміливе пілікання дітвори. Вибух, сморід, труп жінки, яка вийшла на балкон...

Вікторія Синєгубова приїхала додому з Києва провідати матір. Перед від’їздом, кажуть, жартувала: «та що зі мною станеться?» Будинок з товстими стінами, в який потрапила міна, був побудований військовополоненими німцями, які спокутували свій гріх. Але міна потрапила у вікно.

Перед цим я задумався про таку річ. Янукович, коли почув запах смаженого, пригрозив в ефірі українцям - ви ще почуєте Донбас! Тоді багато хто пропустив цю заяву мимо вух. Ніхто і не подумав, що Янукович втече до Росії і звідти стане спонсором тероризму на своїй рідній землі. Зараз видно, що основні гарячі точки зосереджені географічно на теренах бізнесових інтересів "сім’ї" недолугого диктатора. Але як поведуть себе інші "князі", майно яких залишається на

Донбасі, коли Донецьк і Луганськ будуть остаточно під контролем Києва? Почнуть домовлятись? Чи по законах Гебельса перетворяться на Геростратів? Хоча чому перетворяться. Чи не Геростратами вони є зараз, кілька місяців поспіль підтримуючи бандитські формування в рідних містах? Гадаю, що їх поведінка на певному етапі буде ще більш непередбачливою. Впевнений, що справжня велика кров ще попереду. Кров не тільки військових, а в тому числі і мирних мешканців, яких розпинають для камер російського телебачення, як згадану жінку зі спального району. Крові! Крові! Більше крові! Без емоцій обурення російський глядач вже почуває себе ніяково. Потрібна нова порція негативу, нова доза гніву на уявного ворога з телевізору. Стислі від ненависті щелепи, округлі очі із зафіксованим, злим поглядом - це нормальний стан типової жертви російської пропаганди. Тільки жертви, якої не шкода, яка не має права на співчуття.

Дослідникам феноменів людської психіки, трансформацій свідомості в умовах війни ще доведеться написати безліч наукових робіт та аналітичних статей. Я ж останнім часом звернувся не до підручників з соціальних питань, а до класичних праць психофізіолога Івана Павлова і вкотре переконався, що війна - є проявом певних патологічних змін у деякої категорії громадян.

Я переконаний, що та ситуація, з якою ми зіштовхнулись на Донбасі, має клінічне підґрунтя. Це не просто загіпнотизована маса з фокусом уваги на певних "маячках". Це зациклена на "автоматизмі слів і ідей", як писав Павлов, маса з апатією до творення. Цих людей може вилікувати лише примусова праця. Не вигнути в потрібному напрямку їхні мізки, а просто зародити в них бажання до корисної, суспільно значимої діяльності, до результативної праці. Наприклад, по відбудові міста. Лише покладена цеглина до цеглини у всіх цих проросійских "ментів", які мріють про високу зарплатню в РФ і при цьому замість того, щоб наводити порядок в Луганську, або втекли, або подались до відвертого співробітництва з бойовиками, лише заміс лопатою цементу може спонукати всю цю наволоч до прагнення щось створювати у власному житті. Я не дарма привів приклад "ментів", як образа паразита, хоча в ідеалі цей фах мав би бути втіленням кращих якостей людини. Безліч із них зараз відпочивають в Криму, хтось вже переїхав до Росії, а дехто за наказом з Києва поїхав до затишних і мирних Старобільська та Сватова. В Луганську міліції не має. Більш того, як виявилось, і не було ніколи. Були манекени, всмоктувачі державних коштів, ліниві і пузаті зрадники, хабарники, дармоїди. Коли настав час захищати свій край, вони в кращому випадку просто проігнорували цей святий обов’язок. А взагалі-то треба сказати прямо - багато хто з них пішов на відверту співпрацю зі злочинцями.

Під свист снарядів і вибухи мін особливо цікаво спостерігати за інтригами у Верховній Раді, будь вона сто разів переобрана! Коаліції, пертурбації, стратегії і тактики політичної боротьби на владному Олімпі столиці відлунюють гіркими матюками в серцях тих, хто наразі перебуває в зоні АТО. Самі ж солдати, забезпечуючи власною кров’ю вже заздалегідь озвучені заяви міністрів про взяття міст, особливо на те не зважають. Не до того. Тут звільнений відповідно до офіційних повідомлень Лисичанськ з його пагорбами і триклятими найманцями все ніяк не пускає до Луганська, а десь в Києві дядьки сваряться. Тут бузина безладу, анархії, бандитизму фактично знищила потенційно плодовитий город, а в столиці згадані дядьки все не розберуться, чи саджати квасолю, чи збирати горох. Верховна Рада – це, безумовно, клоака. Які б там не були деякі свідомі представники народу, її отруює присутність комуністів і регіоналів, за якими плаче цугундер. Рада в теперішньому складі - це скоріше потенційний розстрільний список, аніж джерело законодавчої влади. Критичний стан оголює нерви проблем і назовні проявилась глибинна біда взагалі державного устрою. Не слуги вони народу, а його струп’я, як ознака хвороби всього суспільства. Солдат і простий мешканець зруйнованого будинку не буде розбиратись в хитрощах політичних комбінацій та тонкощах владних ігор. Наразі у людей лише одна майже на рівні рефлексії думка – ідіть геть!

Наче почувши підсвідомі бажання народу, втомившись від розпадів коаліцій, заяв Яценюка про відставку, проблем з АТО і взагалі липневого сонця, Рада вирішила піти відпочити до 12 серпня. Перше, що спадає на думку у простих громадян, які самотужки борються з бузиною на своїх городах, - краще б вона і не поверталась.