Наводити порядок в Україні заважає міліція через власний негативний імідж. Як глобально, так і локально. Як у центрі, так і на місцях. Яскравий приклад тому - ситуація на Майдані, коли при спробі черговий раз розібратися з "алкосотнею" почали рватися шумові гранати. 

Справа в тому, що формально силовики мають право їх застосовувати. Так само, як лупити по людях із водометів, гамселити кийками, сковувати руки кайданками. Між іншим, масові безпорядки локалізуються поліціями навіть тих країн, на які ми хочемо рівнятися, десь у такому ж форматі. Різниця в сприйнятті. На Заході правоохоронці справді стоять на сторожі закону. Їхніми діями можна й треба обурюватися. За фактами перевищення повноважень порушуються справи, починаються геморойні перевірки, винних карають або не карають - проте у більшості цивілізованих країн громадяни в принципі правоохоронцям довіряють. Тому, побурчавши, схильні в коротшій чи довшій перспективі пробачити їх.

Українська ситуація - не така. Тут кийки та шумові гранати прямо асоціюються насамперед із зимовими подіями на Майдані та довкола нього. Міліція тоді явно з народом не була. І взагалі, вона давно вже не з народом. Згадайте хоча б Врадіївку - людей підняло не політичне бажання скинути чинну владу, їх дістав ментівський бєспрєдєл. 

Тому будь-який благородний намір в очах української громадськості зводиться на пси, коли його втілює в життя українська міліція. Дивним чином у недавньому конфлікті довкола концерту Ані Лорак у Одесі винною вийшла саме вона. Захисники співачки та її противники швидко помирилися довкола того, що силовики не мали права пускати в хід гумові кийки та взагалі застосовувати силу. Максимум - стати живим щитом між ворогуючими. І - так-так, правильно, не кривіться! - мовчки, на крайняк - із матюками терпіти плювки та образи, котрі летять їм у лиця. На цьому стоїть правоохоронна система цивілізованих країн: поліцейського вдарити можна, поліцейський не має на це права. Хоча в крайніх ситуаціях суспільство саме може вимагати суду Лінча над яким-небудь кривавим маніяком, гвалтівником та вбивцею неповнолітніх дітей, якщо це доведено слідством, а не сфабриковано в кабінетах, аби закрити справу.    

На моє глибоке переконання, той Антимайдан (він же Алкомайдан), який ми з огидою спостерігаємо сьогодні в центрі Києва, можуть і повинні локалізувати насамперед бійці добровольчих батальйонів. До них сьогодні значно вища довіра суспільства. Власне, не дарма батальйон "Київ - 1" уже брав участь у затриманні так званих "активістів" разом із силовиками. Міліція ж, поки не повернула цю довіру, не повинна жбурлятися гранатами.