«Дивна війна» — так називали 9 місяців відносного затишшя на західному фронті з 3 вересня 1939 р. до 10 травня 1940 року. Десь на сході — в Польщі, або на півночі — в Скандинавії йшли бої, але на французькій передовій грали у футбол, ходили в кіно, регулярно їздили у відпустку до Парижа. Англія і Франція, сховавшись за, як здавалося, непереборною Лінією Мажино, вважали, що одним своїм сидінням уздовж кордону Німеччини ведуть війну на виснаження, і Третій рейх найближчим часом повалиться сам собою під тягарем економічної блокади й військових витрат. Сьогоднішня війна, яку Захід цього разу веде проти Четвертого рейху — Росії, ще дивніша. Війни ніби зовсім і немає. Це навіть не 2008 рік, коли Росія відкрито вторглася до Грузії. Ні, цього разу все зовсім інакше. Загарбавши практично без опору Кримський півострів в України, Росія відмовилася йти далі, лише демонстративно брязкаючи зброєю вздовж кордонів.

•  Утім не просто брязкає. Навесні ми дуже помилилися, коли визнали величезне скупчення російської військової техніки біля нашого кордону підготовкою до вторгнення. Насправді це розгорталася мережа прикордонних військторгів для українських човників, які хто як — з кравчучками напереваги або за кермом «Камазу» в рамках прикордонної торгівлі — здійснюють в умовах взаємних торгівельних ембарго обмін товарами між нашими країнами. Утім про це хіба можна жартувати! Щоночі десятки одиниць бронетехніки, сотні вантажівок і тисячі «українських ополченців» з російською пропискою в російських паспортах без жодного оголошення війни пересікають український кордон, щоб грабувати, вбивати мирне населення, руйнувати міста й інфраструктуру тієї землі, за незалежність якої вони нібито збираються боротися. А Захід до певного часу все так само ліниво, як у «Дивну війну», чекав, що або Путін награється й припинить, або його режим повалиться сам собою. І чекав би й далі, якби не горезвісний «Боїнг» малазійських авіаліній, збитий чи то російськими терористами, чи то безпосередньо самою російською ППО. Головне, що змінив збитий «Боїнг», це громадська думка країн Заходу. Політики Заходу, наче у вивернутій навиворіт казці про щуролова з Гамельна, змушені ходити за дудочкою настроїв натовпу, і той політик, який у відповідь на крайній ступінь обурення свого народу проявить лише занепокоєння, ризикує назавжди залишитися на узбіччі. Так, у роки Першої світової, потоплення 1915 року німецьким підводним човном пасажирського лайнера «Лузітанія» налаштувало до того нейтральні прагматичні США, що мали намір заробити на продажі зброї обом сторонам, на вступ до війни на боці Антанти. В одну мить, як у казці, настрій натовпу змінився, й «занепокоєння» західних політиків переросло в реальні економічні санкції, в нинішньому світі здатні вдарити руйнівніше за будь-яку зброю.

•  Та що це за війна така, одними санкціями?! — справедливо вигукне скептик. Та все ж таки приклад Ірану показує, як зростаюча економіка, чиє благополуччя базується, як у сьогоднішньої Росії, на експорті вуглеводнів, усього за кілька років зхлопнулася у кілька разів. Весь останній тиждень ми на власні очі спостерігаємо, як колос російської економіки починає тріскотіти по швах. Так, за великим рахунком, це гра хто перший моргне. Країни Заходу не квапляться вступати у відкрите протистояння з Росією Путіна. Адже обома Великими війнами доведено, що світову війну виграє той, хто вступає в неї останній. Якщо Путіну так кортить, йому надається право вступити в цю війну першим. Що є рушійною силою в цьому конфлікті для Володимира Путіна, за великим рахунком, залишається загадкою. Утім, якщо почитати ідеологів сучасної Росії — когось на кшталт Сергія Глазьєва, Олександра Дугіна, їхні конструкції об’єднують не просто неоімперські погляди й антиамериканізм. Близьких Володимиру Путіну російських політологів і істориків об’єднує впевненість, що найближчим часом неминуче станеться великий світовий конфлікт, і Росії в ньому уготоване місце сталінського СРСР, — почекавши свого часу, вступивши у війну у найвідповідніший для неї момент, вона неодмінно поверне собі втрачену велич одного з полюсів політичної карти світу. Можливо, повіривши в цю теорію, Володимир Путін мимоволі став її заручником. Дотримуючись її логіки, він намагається зайняти найвигідніші для себе стартові позиції в майбутній світовій війні, навіть не усвідомлюючи того, що саме він, його дії швидше за все й можуть стати її причиною, її спусковим гачком.

•  Поки ж, розхитуючи в міру своїх сил і фантазії світовий порядок — в Україні, на Кавказі, на Близькому Сході і в Латинській Америці, основне своє завдання Володимир Путін бачить у зміцненні власної влади, в розбудові Російської держави на основі тоталітарної націоналістичної й фундаменталістської ідеології. Ситий спокій минулого десятиліття історії Росії пішов у небуття. Ще вчора знайомі росіяни говорили мені, що хоч би яким був Путін, усе ж таки, він повернув їм гордість за країну. Якщо в 90-х у всьому світі до росіян ставилися, як до убогих жебраків, то в наступному десятилітті до них повернулося ставлення, як до громадян великої країни. Так це було насправді чи ні — їм судити. Але всього за кілька місяців весь світ знову радикально змінив свої думки про Росію, і росіяни, які вчора ще пишалися власною країною, сьогодні вже в усьому світі сприймаються як громадяни країни-ізгоя, країни-агресора, як люди, що несуть і в собі частинку безумства свого збожеволілого вождя. Світ знову змінився, й пишатися величчю Росії тепер буде можливо лише за залізною завісою, на скільки вистачить у Росії ресурсів — фінансових, виробничих, інтелектуальних, його підтримувати. Росія знову перетворюється на фортецю в облозі — не на країну «розвиненого соціалізму» Хрущова й Брежнєва, яка першою відправила людину в космос, хазяйки Олімпіади-80, як це малювалося тим, хто відчував ностальгію за своєю молодістю. Ні, нова Росія дедалі більше скачується до 1920-х, коли вона залишалася забутою глушиною цивілізованого світу, єдиним форпостом у світі того, що її лідери вважали «соціалізмом». Скільки завгодно можуть сьогодні росіяни, як і 90 років тому, спалювати фігури нових Керзонів, вирізані з картону, — це може викликати хіба що сміх або подив. Ключі від російської економіки лежать у американському сейфі, й будь-які спроби Кремля вдавати санкції у відповідь економічним санкціям Заходу в найкращих традиціях нинішнього режиму б’ють перш за все по самих росіянах.

•  До речі, ось цікаво, чому перший удар російських «санкцій» у відповідь завданий саме по їжі? Адже не машини, не одяг... Можливо, річ у тому, що харчові продукти саме те, що з цього переліку найменше впадає в очі. Зараз поясню. Якщо депутат Держдуми їздить у імпортній машині, а його дружина носить одяг, взуття, сумочки з дорогих бутиків, цього не сховаєш від допитливих очей. Отже, заборонивши їх імпорт, людям при владі доведеться самим пересісти до вітчизняних машин, переодягнутися в одяг російського виробництва. Зате процес споживання їжі досить інтимне заняття — адже ніхто з них не харчується у недорогих ресторанах, й особисто не купує в супермаркетах імпортні фрукти, овочі, хамон там або французьке вино. Там, де ці панове їдять і п’ють, найчастіше не дають знімати опозиційним журналістам, а отже, публічно запровадивши заборону на імпорт харчових продуктів, самі панове російські депутати й міністри зможуть спокійнісінько їх їсти й пити, давлячись нишком від росіян у тиші окремих кабінетів ресторанів або в особистих особняках, як це сьогодні робить північнокорейська еліта. Хочете маленький прогноз? Думаю, наступними від російських санкцій у відповідь постраждають косметика й товари індивідуальної гігієни... Це для російської влади так само безпечно, як і їжа. Ну а там, за рік, знову з’являться в Росії магазини «Берізка» і, не дай Боже, за незаконний обіг іноземної валюти роки через два в найкращому разі почнуть засуджувати до великих термінів ув’язнення... Хотіли СРСР, панове росіяни? Отримуйте! І вони покірно, з 90% підтримки йдуть до цього самого СРСР... Йдуть до перших знижених зарплат, до першої невиплаченої пенсії, до перших порожніх полиць магазинів. Адже навіть коли тріумфуючий натовп вітав перших космонавтів на Красній площі, в цей самий час у ростовському Новочеркаську радянська армія розстрілювала демонстрацію голодних робітників.