Уряд подав законопроект №4453а, який було підтримано у першому читанні та очікується прийняття у другому вже в четвер на цьому тижні. Важливо подумати над тим, чого саме ми прагнемо досягнути цими санкціями і чи є вони такими, які можуть фактично працювати. Ще з кінця минулого року майже кожен депутат із промайданівських сил просив у тій чи іншій формі про санкції з боку урядів ЄС та США. Тоді ми сподівалися, що вони зупинять керівників-тиранів нашої власної держави, а сьогодні приціл санкцій зовсім інший – на тих, хто ззовні загрожує державності та миру в Україні та тероризує її народ.

Традиційно санкції або різні обмежувальні міжнародні економічні та дипломатичні заходи застосовуються розвинутими країнами, які опікуються розвитком демократії, обороняють мир, права людини, свою безпеку та ведуть боротьбу із тероризмом. Майже такими як Україна сьогодні, за виключенням того, що ми не можемо похвалитися занадто сталим розвитком. Тим не менше, Україна взмозі і зобов’язана розглянути питання про свою власну участь у міжнародних санкціях, які сьогодні можна використати у відповідь на агресію інших держав, та діяльність різних терористичних груп на Сході нашої країни, що може перекинутися і на інші регіони.

Санкції – це не зброя, яка миттєво вбиває чи ранить. Вони застосовуються для того, щоб забрати економічний ресурс у керівника-злочинця, або створити продуктивний соціальний тиск вимог від його народу. Це інструмент, який довго налаштовується і розмови про який є такими ж важливими, як і він сам.

В історії минулого сторіччя, яке відзначилося активним застосуванням санкцій, як правило, йдеться скоріше про санкції сильних країн проти слабких. До речі, це і однією із основних критик політики санкцій. Намагаючись покарати правителів-самодурів, дуже важливо не зачепити і без того нещасний народ-жертву. У нашому контексті країну-агресора можна назвати лише умовно слабкою, не говорячи вже про те, що народ, на жаль, переважно таки підтримує свого правителя у політиці щодо України. Тому всі наші санкції повинні бути направлені на те, щоб у Кремля було менше вільних грошей на фінансування війни, а у народу Росії більше питань до свої керівників щодо доцільності такої діяльності. 

Хто може бути об’єктом санкцій України? Держави, цілі сектори економіки, юридичні особи та фізичні особи, які не є резидентами України. Санкції у сенсі цього закону не повинні застосовуватися до громадян та компаній України. Інакше виникають колізії із іншим законодавством – кримінальним, господарським, цивільним і т.д. Разом із тим, є суб'єкти, які можуть діяти на шкоду Україні, але які не є суб’єктами права жодної країни – це терористичні організації та особи без громадянства.

Організації, які демократичною світовою спільнотою визнаються терористичними повинні знати, що в Україні їм не раді. Важливо, щоб увага була зосереджена не лише на виконавцях та їх безпосередніх керівниках, але й на тих, хто так чи інакше допомагає терористам. Разом із тим, істерія щодо “всіх росіян”, “всіх російських товарів”, “всіх російських банків” є невиправданою і матиме зворотній ефект – замість питань Путіну росіяни почнуть ще більше його виправдовувати.

Не можна допустити, щоб постраждали невинні. Але треба бути готовими і до того, що, зважаючи на тісні економічні зв’язки з Росією, частково і сама Україна буде змушена перелаштуватися. У кінці-кінців, санкції вводяться через те, що інші заходи вже не діють.

Хто має бути автором санкцій? Україна може і повинна ініціювати свої власні санкції, але також може доєднатися до санкцій інших країн. США, Канада, ЄС та інші вже оголосили списки нев’їздних осіб, заборону співпраці із цілими індустріями, а ми в цей час так офіційно і не долучилися до їх рішень

Дивним виглядає те, що деякі посіпаки Путіна все ще мають можливість в’їзду в Україну попри свої українофобські вислови. ВРУ, КМУ, Президент та РНБО мають бути основними ініціаторами політики санкцій України. При цьому, ВРУ має ініціювати ті санкції, які матимуть найширше застосування – по відношенню до всієї держави та окремих секторів економіки.

Щоб застосування санкцій стало дійсно частиною захисту інтересів України, а не кулуарних домовленостей та просування чиїхось приватних інтересів процес має бути багаторівневим і колегіальним. Навіть, якщо хочеться прийняти рішення дуже швидко, варто пам’ятати, що для того, щоб бути дієвим та вплинути на свідомість Кремля, воно має виглядати і бути фактично продуманим, конкретним і таким, яке представляє волю всього народу, а не одного-двох політиків. 

Підстави для введення санкцій можуть бути аналогічні тим, які традиційні для інших країн, а саме: порушення інтересів як самої України так і загальних прав людини і громадянина (заклики до насильства на національному підґрунті, пропаганда гендерної нерівності чи будь-які інші заклики, які нівелюють права людей, заохочують фактичне ведення терористичної діяльності, в тому числі поза межами України). Ненависні твіти Охлобистіна ображають не тільки українців, а й в принципі пропагують насилля та ненависть до тих, хто мислить інакше, ніж він. Чи має ця людина право користуватися будь-якими правами як гість України чи Європи? Як українка скажу, що ні!

Які санкції фактично діють? Однозначної думки в експертному середовищі немає, бо довести причинно-наслідковий зв’язок дуже важко. Вважається, що не так важливі самі по собі санкції, як наявність їх загрози та юридичних передумов для їх введення. Знову ж таки, економіка України та Росії дуже поєднані і гіпотетична загроза блокування активів в Україні може справити охолоджуючий ефект на тих, кому весело викрикувати ідіотські заклики до війни в Україні.

Як форма лімітації ресурсів агресора точно важливі саме економічні санкції. Якщо агресор та терористи втратять активи в Україні чи не зможуть вільно скористатись банківськими рахунками – це зробить їх діяльність більш складною. Але, і такі санкції, як припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, освітніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними державами та іноземними юридичними особами є дієвими для того, щоб сколихнути громадську думку.

Поки що у законопроекті не закріплені конкретні виконавці санкцій на боці України, а саме вони мають інформувати в подальшому інші органи і приватний сектор про обмеження. Очевидно, саме РНБО та КМУ буде призначати виконавців. Дуже важливо, щоб і ми, і наші вороги розуміли хто саме буде виконувати санкції, і ці санкції не були декларативними. Важливо також, щоб об’єкт санкцій та суспільство навколо нього чітко розуміли причину та строки застосування санкцій.

Тим, хто хвилюється, що після прийняття цього закону з’явиться подібний нормативно-правовий акт і в Росії, можу лише зазначити, що найгіршу санкцію від країни, яку ще нещодавно вважали братньою ми, на жаль, вже отримали. Громадяни цієї країни, не прикриваючи свого статусу та ненависті до наших українських інтересів і традицій, руйнують мир на Донбасі. Вони хизуються тим, що вбивають “укропів” і вважають себе в праві диктувати нам, як нам розвивати свою державу.

Як і всі українці, я прокидаюся вранці і мрію лише про одне – про те, щоб війна на Сході завершилася. Я не хочу зла жодній людині, Росії чи іншій країні. Але у мене є очікування, що ті, хто сам чи через інших розпалює багаття війни, будепокараний і обмежений у своїх діях. Санкції є лише одним із механізмів, який Україна може використати. Сподіваюся, що підстав для цього буде все менше і менше. Але вважаю, що цей механізм потрібен.