400 ВІДЧАЙДУХІВ

Ще кілька днів тому ця інформація становила сувору таємницю, яку знали в дуже обмежених колах. Тепер про це вже можна говорити, адже операція завершена, завдання виконане.

Мої співрозмовники — командири двох штурмових груп, які здійснили рейд тилами терористів на Сході України. Як більшість «трударів у зоні АТО», вони не називають ні своїх імен, ні звань. Залишають все це на «наступний після перемоги день». Вітаються просто: «Здоров, брате…» Про свій подвиг розповідають спокійно. Так, як можна розповідати про будь-яку роботу. Хвилювання відчувається, лише коли розмова заходить про наші втрати. Але десантники вміють ховати біль. Кажуть, що краще вшанування пам’яті загиблих — смерть десятка, а краще сотні ворогів. Вражає погляд їхніх очей. Спокійний і врівноважений. Просто не віриться, що кілька днів тому ці хлопці пройшли крізь пекло.

— Коли ми зібрали свої підрозділи й оголосили, що йдемо в рейд, то хлопці всі одностайно погодилися. Не було жодного відмовника, — пригадав командир першої штурмової групи. — У нас, десантників, просто не заведено відступати перед небезпекою.

У цей ризикований похід було відібрано 400 кращих бійців 95-ї окремої аеромобільної бригади. Хоча просились усі.

У результаті атаки перших ударних груп було звільнене місто Лисичанськ, що на Луганщині. На підступах до нього було кілька укріпрайонів, побудованих за всіма правилами військової інженерії, — дотами, замаскованими вогневими позиціями, переходами та комунікаціями.

Атака десантників приголомшила терористів. Поганий жарт з ними зіграла російська пропаганда. Вони свято вірили у власну непереможність та погану підготовку українських військових. Під час зачистки Лисичанська наші хлопці ледь не потрапили в добре підготовлену засідку. Однак БРДМ найманців було вчасно виявлено і знищено. Тепер ця купа брухту стоїть поблизу житлового будинку, яким пробували прикритись терористи.

— У Лисичанську ми знайшли значні запаси зброї та боєприпасів, — розповів командир першої штурмової групи. — Це були і протипіхотні міни, і фугаси, і багато іншого. Відповідно до маркувань і дат більшість військового було передано терористам як «гуманітарка» з Росії. Вразила захоплена броньована вантажівка. Таких у нас просто немає. Вона стала нам у нагоді під час подальшого рейду.

Тоді наші підрозділи були у складному становищі. Їм належало перекрити ключові шляхи поставок російських припасів. Вони потрапили в оточення, під шквальний вогонь як росіян, так і їхніх поплічників. Наші солдати вгризались у землю. Зазнавали втрат, але не здавали позиції. Та не лише вогонь ворога вражав їх. Росіяни розпочали широкомасштабну інформаційну провокацію. На телефони українців почали приходити фейкові смс від «майже справжніх» бійців оточених підрозділів. У соціальних мережах було піднято «інформаційну хвилю» про нібито покинуті бригади…

Однак хлопці стояли, попри будь-що. Вони виконали поставлене перед ними завдання — скували сили ворога, стримали постачання зброї, дали час іншим підрозділам для перегрупування та підготовки до звільнення нових міст Донбасу.

Після цього необхідно було вивести ті підрозділи з-під вогню. Пробити крізь системи ворожої оборони коридори. І десантники 95-ї продовжили свій рейд по тилах терористів.

— Особливо нам запам’ятався один блокпост поблизу залізничного переїзду, — розповів командир другої штурмової групи. — Перша група знищила його бійців. Ми йшли за кілька годин тим же маршрутом і потрапили в засідку. Знищили її та пішли далі. За добу повертались назад і знову довелось з боєм проходити повз нього. Тоді ми вже зрівняли цей блокпост із землею. І навіть трішки глибше, щоб більше «не проростав».

А ще десантники розповіли, як одного ранку зайняли блокпост терористів і там затримались. Вже за кілька годин виявилось, що ця опорна точка стоїть на одній з головних ворожих артерій тилового забезпечення. І чи в терористів зі зв’язком були проблеми, чи вони настільки впевнені, що в їхньому глибокому тилу все спокійно… Іншими словами, за добу завдяки постачанню з Росії арсенал та припаси десантників значно поповнилися.

Далі відчайдухи з 95-ї зробили, здавалося, неможливе. Вони пройшли між Шахтарськом і Торезом. У місцях, де на той час було справжнє лігво бандитів. Операцію виконували під шквальним вогнем. Терористи не шкодували боєприпасів. Обстріли важкої артилерії змінювались, шквалами «Градів», після яких стріляли міномети і знову артилерія. За даними радіоперехоплень було відомо, що росіяни просто не вірили в те, що після таких інтенсивних обстрілів хтось може залишитись живий. Та наші підрозділи навчились воювати. Грамотно розташували техніку, належно замаскувались. Все це, помножене на бойовий досвід, дало потрібний результат. Знищити наших десантників не вдавалось.

Та найскладнішим для них було встановлення понтонного мосту через річку Міус. Під щільним вогнем із самохідок та «Градів», якими терористи щедро обстрілювали переправу, бійці за лічені години зібрали понтони.

— Від моста до кордону лише 19 кілометрів, — пригадав командир першої штурмової групи. — Росіяни цим користувались, накриваючи нас «Градом» з-за кордону. Та нам допомогли воїни 30-ї механізованої бригади. Разом ми побудували переправу.

Розуміючи, що відбувається, і терористи, і їхні російські працедавці робили все, щоб знищити переправу. Кілька разів від вибухів понтони розлітались. Та бійці нашвидкуруч відновлювали міст. І колони йшли далі. Загалом по цій переправі пройшло багато десятків одиниць техніки та кілька тисяч військовослужбовців. Це стало завершальним акордом у поверненні бійців сил АТО на «велику землю».

Питання російської підтримки ескалації конфлікту на Сході України — це окрема тема розповіді командирів штурмових груп. За їхніми словами, підтримка Росією війни там відчутна в усьому.

— Ви зрозумійте, що коли ми бачимо, як ворог професійно проводить десантування на швидкості з автомобіля: здійснює перекат, займає позицію, робить постріли й відходить,.. — продовжив розповідь командир другої штурмової групи. — Звичайно, що таких «трюків» простого шахтаря за місяць чи два не навчити.

Крім цього, бійці демонструють автомати, виготовлені в Росії. За словами десантників, якби не російська підтримка, то такі терористичні організації, як ЛНР та ДНР, давно б померли своєю смертю.

Виходили десантники зі свого рейду, як і належить, останніми. На знімку можна побачити, скільки разів був прострілений БТР командира. На бортах машини глибокі «шрами» від обстрілів. Два колеса знищені фугасом. Проте десантники виконали свою роботу. Вони пройшли близько півтисячі кілометрів. Здобули цінні розвідувальні дані. Знищили чимало одиниць бойової техніки та живої сили противника. І головне — вони повернулись!

Зараз ці хлопці ще ховають від камер свої обличчя під балаклавами. Вони ще не називають своїх імен та, соромлячись, не показують обвітрені замозолені руки. Утім мине не так багато часу, і кожного з них знатимуть у всіх українських містах. Бо вони справжні ГЕРОЇ!