Поняття "русофоб" стосовно українців є некоректним, безглуздим і абсурдним.

Адже сама Русь пішла з нашої Київської землі.

Проте, ця безглуздість чи не найменьш шкідлива з усіх російських несунітниць, які останнім часом стали основою великодержавної агітації.

"Русофоб" актуального російського тлумачення це будь-яка розумна людина, що не підтримує агресивну, штучну і великодержавну політику Путіна. Русів чи руських, як таких, ця людина може любити усім серцем, але не визнавати першості росіян перед іншими народами. І це вже дає привід численним зомбі Кремля навішувати на таку людину ганебний ярлик русофоба.

Що ж таке русофобія у класичному, академічному, енциклопедичному розумінні?

Словник Даля не наводить такого поняття взагалі. Це означає лише одне: русофобія стала широким поняттям значно пізніше другої половини 19 сторіччя. На початку 20-го і у радянські часи воно теж практично не вживалося. Тож, можна констатувати реанімацію цього непопулярного поняття російськими спецслужбами на чолі із Путіним для потреб агітації і пропаганди Кремля вже у 3-му тисячолітті. Як то кажуть, кращий захист це упереджений напад.

Звернемося до найсучасніших джерел. Ось, як визначається Вікіпедія з цим поняттям:

"Русофо́бія (від рос. русский і дав.-гр. φόβος – страх) це упереджене, неприязне, вороже ставлення до Росії і/або росіян, що є різновидом ксенофобії. Одне з центральних понять російської політичної риторики XXI століття."

За цим визначенням русофобами можна вважати практично усіх мешканців Європи і Америки, Азії і Австралії, адже усі, хто бачив, як росіяни відпочивають, а "Тагіл рулить", вважають росіян у масі своїй безкультурним бидлом, що не має нічого спільного з великими митцями – представниками російської культури минулого. Натомість зомбований телеканалами пересічний росіянин в той же час вважає, що увесь оточующий його світ раптом ополчився на його "велику" і "могутню" батьківщину, бо по-чорному заздрить безчисленним багатствам Росії та її безмежній території. Причому це "раптом" сталося в той час, коли "велика і могуча" забрала те, що "по праву завжди було її власністю", тобто Кримський півострів. І як це вони, "піндоси" не розуміють, що для Москви закон не писаний?! Тим більше, що міжнародні закони писані дійсно десь далеко від стін червоного мов кров Кремля.

Отож, питання полягає в тому, як нам, українцям, раптом "по щучьему веленью" зробитися русолюбами?

Уявіть, що несподівано усі російські ЗМІ почнуть вихваляти Україну, як найпрогресивнішу частку колишнього СРСР і ставити росіянам нас у приклад, як народ трудящий і талановитий, вільний і толерантний.

Уявили? Поздоровляю!

А я ні!

При всьому своєму романтизмі і поетичній фантазії, в моїй творчій голові не укладається повага росіян до будь-кого і будь-чого, окрім своєї ненажерливої і шовіністичної влади. Тим більше, якщо йдеться про повагу до "хохлів, укрів та укропів". Тому наше русолюбство може бути лише вибірковим і стосуватися тільки окремих визначних постатей сучасної Росіі. Росіян, імена яких значаться у "чорному списку" Кремля.

Рязанов, Кончаловський, Ахіджакова, Макаревич, Шевчук...

Але, якщо раптом, казково, більшість наших північних сусідів стануть проповідувати схожі, скажімо, з Макаревичем цінності, "русолюбство" як поняття можна буде сміливо заносити до Вікіпедії.

Адже, на моє переконання, у нас, українців від ненависті до любові лише один крок!