У ці дні «солов’ї штабу АТО» невпинно закликають українців не панікувати – мовляв, на фронті відбувається перегрупування сил, до оточених під Іловайськом бійців от-от надійде підкріплення, все під контролем, усе добре.

А тим часом з самого фронту надходять зовсім інші повідомлення. Причому не від якихось новачків чи істериків, а від знаних журналістів та обстріляних і заслужених командирів добровольчих батальйонів. М’яко кажучи, ситуація погана. Відбувається відкрите масоване вторгнення російських військ. Диверсійні групи росіян намагаються зайти з Криму. Російські бойові вертольоти обстрілюють українських прикордонників.

Наші частини відходять на нові позиції, бо віддані відповідні накази – не втрачати вояків. Є й інформація, що бригади ЗСУ мають наказ не піддаватися на провокації і не відповідати вогнем на вогонь. Керівництво МВС та штаб АТО ніяк не можуть домовитися про скоординовані дії, і в результаті все робиться з великим запізненням, а то й не робиться взагалі.

Вже кілька місяців ніяк не вдається повернути ЗСУ і Нацгвардії орендовані у них приватною компанією «Українські вертольоти» 28 одиниць повітряної техніки, так потрібні на фронті. І, нарешті, добровольчий батальйон «Прикарпаття» (галичани! патріоти!) у складі 400 вояків де-факто дезертирував з фронту, мотивувавши це тяжкою втомою від безперервних двомісячних боїв…

А тим часом у Росії нарахували 15 тисяч солдатів і командирів регулярних військ, відправлених воювати на Донбас. Те, що сотні з них уже повернулися додому як «вантаж 200» чи «вантаж 300», мало тішить: Кремль здатен ввести в Україну ще двічі по стільки військ з відповідною бойовою технікою, а потім іще – за абхазьким сценарієм – підключити й авіацію та бойові кораблі. На додачу у нього в запасі є удар у тил, вторгнення з території Придністров’я на Одещину з метою виходу до Чорного моря й одержання місцевими бандитами численного підкріплення регулярними військами з Криму.

Інакше кажучи, бравурні сурми, які звучали минулого тижня, виявилися передчасними. «Кремлівські чекісти» вміло використали, а то й ініціювали ситуацію з військовим парадом 24 серпня, коли вся увага керівництва ЗСУ, схоже, була привернута до його успішного проведення, і завдали удар саме тоді, коли генерали відпочивали після парадних «трудів». Автор цих рядків писав у «Дні»: «вузол» під Іловайськом був би давно успішно розв’язаний, якби військова техніка – нехай і кілька десятків одиниць! – замість параду була спрямована для оволодіння й утримання цього ключового пункту. Але цього не сталося – і тепер у місті оточені найкращі добровольчі батальйони, які фактично не мають важкого озброєння. Причому головною силою цього оточення є російські регулярні формування з танками й артилерією. А десять днів тому їх там ще не було, і можна було виграти бій без значних втрат…

Це лише один з моментів, але який добре характеризує загальну ситуацію. У зв’язку з цим СБУ добре було б ретельно вивчити, хто саме і з яких міркувань підсунув президенту на підпис указ про проведення параду. А також зайнятися керівництвом військової розвідки – бо ж як можна було «проспати» висунення російських ударних частин і з’єднань до кордону України, коли це висунення розпочалося ще на початку серпня і вже тоді було зрозуміло – російських військовиків готують до вторгнення? Де наша агентурна розвідка? І чи існує вона взагалі? Де використання супутникових даних? Де кваліфіковані аналітики?

У цій ситуації тішить, що війська на фронті – за винятком окремих підрозділів – зберігають бойових дух, попри нестачу боєприпасів та важкої техніки. І під президентською адміністрацією та будинком Міністерства оборони проходять мітинги не з закликами відступати чи підписувати мир, а направити на фронт підкріплення і дати військам важку техніку, інакше кажучи, воювати всерйоз. І число добровольців, у тому числі й офіцерів запасу, в Україні настільки велике, що можна з них формувати бригади й корпуси.

Справа – за владою і командуванням.

Путін розраховує, що після оголошення дострокових парламентських виборів в Україні не буде оголошений воєнний стан і не буде здійснене переведення життя всієї країни на воєнні рейки. А тому вдасться забрати Донбас, і не лише його, як раніше був забраний Крим. Так, за умов воєнного стану вибори проводити не можна. Проте хто сказав, що ця конституційна норма стосується всієї держави, а не лише тих територій, де такий стан оголошений? Уже зрозуміло: за чинних умов у Донецькій і Луганській областях вибори провести не вдасться – чи то внаслідок тотальних бойових дій на усій їхній території, чи то внаслідок окупації їх Росією (не випадково Лавров сьогодні знову висунув вимогу до України поважати «ДНР» і «ЛНР» та реалізувати результати тамтешніх «референдумів»). Отож запровадження воєнного стану на території цих двох областей, створення ставки Верховного Головнокомандувача (до складу якої увійдуть і прем’єр, і голова парламенту, і ключові міністри) та взяття Президентом усіх важелів управління обороною України у свої руки нададуть можливість війську й тилу діяти більш ефективно та рішуче. Відтак глава держави муситиме звернутися до дружніх урядів про негайне надання Україні дієвої воєнної допомоги, як військовою технікою і спорядженням, так й інструкторами для навчання армії. Ну, а якщо Верховна Рада не захочу затвердити запровадження воєнного стану в Донецькій і Луганській областях, то кияни вийдуть під її стіни і в разі потреби самі проведуть – силами громадянського суспільства – АТО в депутатському середовищі. На війні – як на війні. Ось із чого має сьогодні виходити українське суспільство й українське керівництво.

А «солов’їв штабу АТО», і не тільки їх, слід негайно замінити на чесних і відповідальних військовиків.