Змішування виборів із війною - це відсутність глузду взагалі.

Кажуть, що виборів в Україні не хоче Росія. РФ хоче перемогти Україну, а якщо вибори внесуть хаос і ослаблять Київ, то Москва буде навіть дуже "за". Тому Київ хоче призупинити АТО на час виборів.

У Москви план інакший. Путін будує в Україні нове Придністров'я. У Кремлі чудово орієнтуються, що для проведення виборів для Порошенка є бажаним перемир'я, і тому майже випадково Путін дорогою до Улан-Батору накидує план із семи пунктів, з котрих 6 є неприйнятні. Він це робить напередодні старту виборчої кампанії в Україні і після кількох успішних операцій російсько-деенерівської армії на Донбасі. Випадковість у старокагебешному стилі.

Путін іде протореним шляхом. Джерелом натхнення для нього є Придністровський сценарій. Перемир'я, проголошення ДНР-ЛНР спеціальними державними утвореннями, невизнання їх світом. Коли Путін гарантовано потвердить, що обмежується ДНР-ЛНР - санкції Заходу стосовно Росії відчутно послабляться.

Вибори можуть стати важливим стимулом для перемир'я, а Порошенкові - для раптового збільшення рейтингу. Бо після прорахунків головнокомандуючих, що призвели до трагедії під Іловайськом, після невиконаних обіцянок щодо учасників АТО, які були дані перед президентськими виборами, посилення рейтингу не зашкодить.

Коли терористів не вдалося перемогти напередодні виборів, суспільству пропонується інша технологія - перемир'я. І Порошенко з'являється на тлі синьожовтого прапору і повідомляє: не перемогу я вам приніс, а мир. Оплески. Зріст рейтингу і бажана перемога над Ляшком та іншими майбутніми партнерами по коаліції.

Комбати і активісти майдану пропорційно розподіляються по списках основних претендентів на перемогу, а війна на сході відкладається на післявиборчий період.

Тут спрацьовує принцип: коли йдуть вибори - гармати повинні замовкнути. Трохи проблем буде із терористами, але тут теж можна домовитися і запропонувати їм провести свої власні вибори до місцевих органів влади. Це робить привабливими вибори в Україні і для Путіна.

Порошенко каже, що найкращою люстрацією є вибори. Мовляв, люди у такий спосіб відділять зерно від полови, а реформи після цього підуть з небаченим розмахом.

І якщо у наступній ВР опиняться Фірташ, Льовочкін, Ахмєтов, Герман з  Клюєвим, то це буде означати, що й вони пройшли очищення, тобто народну люстрацію. Цілком можливим є повернення до Ради і звинувачуваного у сепаратизмі Єфремова. А чого - досвідчений депутат трьох скликань.

Пролюструє його народ, і той пройде собі знову законотворити. Де гарантії, що так не станеться, коли до цього часу його родина успішно користується так і не арештованими рахунками і з багатьох підприємств в Україні і поза нею отримує прибутки.

Не зовсім їм буде комфортно із Семенченком та Парасюком, але притруться, бо ж горнило люстрації проходили вони спільне - виборче.

Чи хтось із розстрільників  Майдану притягнутий до відповідальності? Не шукають, чи тягнуть, щоб саме під вибори голосно когось затримати, чи звинуватити і отримати-таки необхідний додатковий плюс до рейтингу.

Без зрозумілого і прозорого процесу притягнення до відповідальності злочинців, проведення виборів - це гарантоване виведення цих самих злочинців з під караючого меча Феміди. Вибори для них будуть своєрідним щепленням від відповідальності. Бо потім будь-які спроби притягнення їх до відповідальності/суду буде трактуватися, як переслідування за політичними мотивами.

Склад Ради не зміниться більше, ніж на 30%. З нових політичних сил ніхто не прорветься. Буде кілька оновлених політпроектів: радикали Ляшка і фронтові патріоти Яценюка-Турчинова. Хоч якось ще можна новішою політичною силою назвати партію Гриценка. Такою ж можна назвати і новоперейменовану  "Партію Блок Петра Порошенка", але не зовсім вдала назва - це підмальований фасад старої структури.

 За останньою соціологією КМІСу до ВР проходять ось такі політсили: блок Порошенка - 37,1%, радикали Ляшка - 13,1%, громадянська позиція Гриценка - 9,7% сильнокраїнці Тігіпка - 7,8%, патріоти Яценюка-Турчинова - 6,4%, батьківщинівці Тимошенко - 6,1%

Вибори - це просто разовий інструмент, реформи - перманентний процес, а цілісність держави - фундаментальне поняття, яке не може ставати заручником двох попередніх. Не може боротьба за владу займати почесне місце серед життєво важливих пріоритетів.

Звичайно, вибори необхідні. Але метою виборів має бути уякіснення законодавчого органу, а не його очищення. Навіть заради задоволення від позбавлення мандатів Бондарєнко з Єфремовим, не варто під час війни проводити вибори.

Достатньо 226 голосів, щоб позбавити їх та подібних їм права представляти народ у Раді. Таких від сили у ВР 30-40 осіб. Решта із колишньої більшості Януковича вже впевнено перебираються до нинішніх владних партій, або погоджують із владою свої округи.

Нема відповідних законів - треба їх створити і проголосувати. Бо жодної гарантії ніхто не дасть, що та сама одіозна групка не прорветься крізь мажоритарні округи.

Виходом із ситуації могла б стати консолідація еліт щодо перенесення виборів, притягнення до відповідальності злочинців із мандатами і позбавлення мандатів тих народних і місцевих депутатів, які затаврували себе співпрацею з режимом Януковича і сепаратистами. Для цього достатньо оновлення нинішньої законодавчої бази і прийняття закону про люстрацію.

Замість того, щоб використовувати війну на Донбасі у передвиборчих баталіях, розумніше було би всі зусилля та ресурси спрямувати на перемогу. Без виборів, звичайно, не обійтись, бо вони є необхідною складовою демократії. Але потрібно ретельніше вибирати час та місце їх проведення, щоби вони не стали інструментом легалізації анексованих Росією територій.