Міністерство закордонних справ РФ розродилося черговою вікопомною заявою щодо України. Виявляється, наміри НАТО й Києва провести спільні військові навчання – загроза для мирного врегулювання ситуації на Донбасі, заявив офіційний представник МЗС РФ Олександр Лукашевич. На брифінгу 11 вересня він, зокрема, сказав: «У цьому контексті викликають здивування анонсовані плани проведення спільно з Києвом масштабних навчань країн-членів НАТО на території України до кінця нинішнього року. Такі дії дійсно можуть призвести до нагнітання напруженості і здатні поставити під загрозу зриву прогрес, який намітився у мирному процесі на Україні». За словами Лукашевича, на Росію намагаються покласти відповідальність за події на Україні, цим обґрунтовується необхідність посилення натовської активності поблизу російських кордонів. «Крім того, абсолютно зрозуміло, що НАТО через такі подібні заяви і рішення бере лінію на просування інфраструктури НАТО на схід і нарощування військової присутності блоку поблизу російських кордонів, на що ми будемо адекватно реагувати», - зазначив Олександр Лукашевич.

А тепер погляньмо на карту. Військові навчання «Швидкий тризуб» заплановано провести на заході Україні в Яворівському навчальному центрі, розташованому поблизу кордону з Польщею. Як можуть навчання піді Львовом зірвати мирний процес на Донбасі, знає тільки Москва. Та цікавіше інше: якщо ми виміряємо відстань від російського кордону до місця навчань (а вони проходитимуть, як випливає зі слів офіційного речника російського МЗС, «поблизу російських кордонів») – чи то від Брянська, чи то від Калінінграда, а потім прикладемо цю мірку до карти Європи, то побачимо, що і Варшава (разом із усією Польщею), і Прага, і Берлін, і Гельсінкі (разом з усією Фінляндією), і країни Балтії – це місця «поблизу російських кордонів». Ну, а якщо міряти від окупованого Криму (який у Москві вважають складовою Росії), то «поблизу російських кордонів» опиняться і Бухарест (разом із більшою частиною Румунії), і Кишинів (разом із Молдовою), і Софія (разом із більшою частиною Болгарії), і Стамбул з Анкарою, і всі держави Закавказзя, і навіть Тегеран разом з прикаспійською частиною Ірану.

Цікаво, чи не правда? Пригадується, останній раз так от відверто про зони особливих інтересів Москви у сенсі країн, розташованих (на своє нещастя) «поблизу російських кордонів», вів мову товариш Сталін, домовляючись із партайгеноссе Гітлером про поділ Європи. Зараз у Європі гітлерів немає (хоч і наявні претенденти на роль «великих вождів» з числа ультраправих), тому самоочевидні пропозиції Путіна (за посередництва МЗС) про поділ Європи на зони впливу можуть бути адресовані тільки лідерам тих провідних держав Заходу, які входять до складу НАТО. Натиснути, налякати, пошантажувати, спробувати розкласти зсередини, підкупивши місцевих «миротворців» – стара кремлівська зброя, застосовувана проти демократичних держав. Іноді, слід сказати, вона спрацьовує. Чи спрацює зараз? За всіх обставин, лідерам Заходу варто пам’ятати, що за р