Про політику я зазвичай розмовляю з татом. Він переконаний бандерівець, який дійшов до українцентричної позиції шляхом вивчення великої кількості історичної і політологічної літератури.

Якось тато, етнічний росіянин, видав мені: «Знаєш, мені соромно, що я росіянин». А днями я вперше за останні роки відверто поговорила про політику з мамою. І з жахом переконалася, що моя мама – ватнік.

Одразу скажу, що я дуже люблю свою маму, незважаючи на те, що у неї в голові. Але оскільки я знаю її все життя, то її приклад може допомогти зрозуміти, звідки беруться ватніки.

1. Ватнік не має власних переконань. Його ідеологія – це набір думок, перейнятих, як правило, від інших, більш сильних людей. Моя мама говорить, що вона комуністка, але це не її вподобання – вона «успадкувала» їх від дідуся, навіть не осмислюючи. Ось він, яскравий приклад електорату комуністів – «я голосую за них, тому що мій батько був комуністом».

2. Ватніку потрібна сильна рука. Він не хоче думати і щось робити сам, а прагне, щоб за нього це робили інші. Моя мама каже, що їй набагато спокійніше жилося б, якби в Україні була не демократія, а монархія. Вона вважає, що хуїло було б хорошим «царем» для України.

3. Ватнік спотворено сприймає інформацію. Мама каже, що на Сході України до середини серпня була громадянська війна, що тамошні мешканці повстали проти нової української влади. Вона відмовляється вірити, що в Україні воює Росія, хоча і бачить це по телевізору. Я запитала, які канали вона дивиться. Вона сказала, 5 канал, СТБ, ICTV, Інтер. Як вона з-поміж маси даних вичленувала і сприйняла саме цю інформацію, – загадка ватнічого мозку.

4. Ватнік не любить все українське. Мама за національністю – українка, вона живе в Україні 50 років, але не розмовляє українською, не сприймає українські традиції та мистецтво, а прояви українськості клеймить «бандерівщиною». Єдине, що вона приймає – це українська кухня.

5. Ватнік нешкідливий, якщо не давати йому висловлюватися. Мама вже 40 років мирно живе з татом-бандерівцем, переконання якого кардинально відрізняються від маминих. Вони просто не говорять про політику, а якщо така розмова починається, тато вміє плавно звести її нанівець.

Ось така в мене родина. Я їх обох люблю, але все ж таки я – татова дочка.