На тлі відкритої військової агресії проти України з боку Російської Федерації, після окупації Криму без військового протистояння з боку української влади йдуть активні бойові дії в Луганській і Донецькій областях. В інформаційному просторі повідомлення про загиблих військових і мирних жителів в зоні АТО перестають різати вухо, а сприймаються, як буденна реальність. Як і часті повідомлення про катування, знущання і жорстоке поводження з полоненими та цивільними, позасудові страти.

На території Донецької і Луганських областей, крім гарматних атак, терористичних акцій, катувань і вбивств існує ще одна реальна проблема. Крім зруйнованої і навмисно знищеної інфраструктури регіону на підступах зими для того, щоб створити реальну гуманітарну катастрофу в цих областях, постає ще одне важливе питання. Це захист з боку держави десятків тисяч осіб, що опинилися в заручниках, бо перебувають під вартою в закладах, підпорядкованих Державній пенітенціарній службі України (далі ДПтСУ) за рішеннями українських судів. Відповідно до закону, саме держава має забезпечити як захист життя та здоров’я цих осіб, так і створення належних умов утримання відповідно до міжнародних стандартів.

Так історично склалося, що в цих двох областях розташована найбільша кількість закладів, підпорядкованих ДПтСУ. Із 36 установ системи виконання покарань (а це майже 20% всіх закладів на території України) в цих областях – 27 установ знаходяться на території, що не підконтрольна владі.

Колишній голова ДПтС України Сергій Старенький публічно заявив кореспонденту Укрінформ: «Наскільки мені відомо, останнім часом втрачено контроль над більшістю колоній та слідчих ізоляторів у Донецькій та Луганській областях». Він зазначив, що, зокрема, наразі немає зв’язку з 14 установами з 20-ти, які знаходяться на території Донеччини.

«Загалом, якщо брати до уваги ще й Луганську область, то, за моїми оцінками, в установах виконання покарань на підконтрольних терористам територіях перебуває до 15 тисяч засуджених та ув’язнених», – наголосив Старенький. Він також назвав критичною ситуацію із забезпеченням продуктами колоній та слідчих ізоляторів у зазначеному регіоні. «Стан забезпечення продуктами харчування критичний. Крім того, персоналу там залишилося відсотків 30-35 (та й то до багатьох є питання), заробітна плата співробітникам не виплачується», – заявив екс-голова пенітенціарного відомства. Раніше Старенький пропонував знайти правове рішення для застосування акту амністії з іспитовим терміном для тих, хто відбуває покарання в установах, розташованих в непідконтрольних Україні районах у Донецькій та Луганській областях.

Проблема евакуації ув’язнених, які відбувають покарання у місцях на територіях, що вже підконтрольні терористам, або де існує загроза вторгнення бойовиків, наразі вирішується, однак це зробити непросто. Про це на брифінгу заявив міністр юстиції Павло Петренко.

«Ми над цим (евакуацією ув’язнених) працюємо. Це непросто, бо терористи використовують їх як заручників», – сказав керівник Мін’юсту. Зокрема, за його словами, частину ув’язнених уже вдалося евакуювати з Луганської жіночої колонії. Водночас він наголосив, що у тюрмах, які розташовані безпосередньо у зоні бойових дій, наразі вже є жертви як серед ув’язнених, так і серед співробітників ДПтС. Та ситуація складніша навіть не в колоніях, а в Донецькому і Луганському СІЗО, де люди не мають можливості ані переміщуватися по території, ані заховатися від обстрілів у підвалах.

Повідомлення з однієї з колоній від засудженого до довічного терміну ув’язнення, що перебуває в виправній колонії максимального рівня безпеки. З метою безпеки прізвище і номер закладу не називаємо.

Пряма мова: «Уже почти два месяца, как нас практически перестали кормить, "пайку" хлеба уменьшили почти в пять раз. Жахала Нацгвардия с танка и сбила вышку, что стояла возле санчасти. Персонал прячется в подвале. За медчастью здание первого барака полопалось от взрывов. На 57-й вообще не кормили две недели. Зашли в шевронах российского спецназа. У нас вокруг стоят их позиции. Еда не завозится. Нас бросили и никто не эвакуирует. Знаете, как жутко сидеть в камере на первом или на втором этаже, когда снаряды рвутся, осколки щебнем на плацу. Терористы заехали, постреляли, двоих осужденных к пожизненному сроку вывели и забрали. Администрация после этого шевроны посрывала и под зеков косят. Как нам быть и что нам делать? Еще немного, и мы будем умирать с голоду, кушать очень хочется. Нам сказали, что по бумагам нас эвакуировали и личных дел нет, их увезли в Мариуполь, а потом на Киев. Почта не работает. Лекарств в санчасти нет уже два месяца. В колонии уже больше месяца не проходят утренние и вечерние проверки, не работает промзона. На вышках кто сидел из охраны, окопались под вышками. Нацгвардия стреляет из танков, но стреляют прицельно и аккуратно, хоть это радует, а эти так называемые «ополченцы» спецом понаставили пушек вокруг и прячутся за нами. И что делать нам? Кто начальник колонии я не знаю, в зоне всего со всех смен осталось около 15 человек администрации. Они окупировались в штабе, питаются со свинарника, а нас не кормят. В колонии пребывает около 600 осужденных, из них 138 в камерах осуждены к пожизненому наказанию, а остальные на открытой зоне».

Інша інформація з колонії №27, Донецької області. Пряма мова: «Хотели посмотреть футбол по телевизору. По какой-то причине выключился свет. Осужденные вышли из барака и без особого рвения начали кричать «включите свет», «дайте посмотреть футбол». Зашли представители «ДНР», кого-то побили, издевались, порезали ножом ягодицы, а двоих убили.»

97 колонія Донецької області пряма мова: «Все руководство колонии приняло присягу на верность «ДНР», начали подвозить продукты и налаживать инфраструктуру, два дня как перестали бомбить. У них свой кодекс, свой департамент, который подчинен милиции (полиции). В Макеевке ситуация сложная, украинцы практически все выехали.»

Олександр Букалов «Донецький Меморіал» прокоментував ситуацію в сфері закладів системи виконання покарання в зазначеному регіоні: «Ситуація складна, але хотів би зауважити, що як ми зі скепсісом часто ставимось до тверджень адміністрації, що все гаразд, то й до слів засуджених не зайвим буде підходити обережно. Наскільки я знаю, персонал установ що на території, не підконтрольній владі, поки не став масово переходити на бік бойовиків. Більше того, варто поважати поведінку персоналу, який, на відміну від засуджених, може пересуватись волею, але ходить на роботу. За моїми даними, більшу тривогу викликає не брак продуктів – їх можна підвезти, а масове звільнення персоналу. Від влади треба вимагати реакції. Але якої? Отже, що має зробити влада? Забезпечити безпеку засудженим та персоналу. За моїми оцінками загалом там 8-10 тис ув’язнених (може, 12 тис.) Їх треба вивезти в установи, де їх приймуть – ймовірно Запорізька та Дніпропетровська області. Пенітенціарна служба готова до цього? Де знаходяться особові справи засуджених? Точніше – яка частина особових справ не вивезена? І ще зо два десятки питань. Потрібен точний діагноз ситуації. І треба, аби влада не вживала заходи самостійно, а суспільство інформувала, також щоб нефальшиві представники суспільства могли контролювати її дії. Є ж громадські ради при Донецькому та Луганському управліннях? Є центральна Громадська рада. Чого мовчать їх члени? Тому що пенітенціарна служба свого часу підібрала туди потрібний їй контингент?».

Керівник Національного превентивного механізму при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Юрій Білоусов прокоментував дану ситуацію: «Ми направили офіційні запити на ДПтСУ щодо стану забезпечення життєдіяльності цих установ. Крім того, окремий запит був щодо переведення працівників з цього регіону до інших регіонів. В нас є різна інформація, в тому числі й щодо того, що зв’язок з керівництвом ДПтСУ в цих регіонах втрачено. Ми також тримаємо постійний контакт з представниками Червоного хреста, які намагаються потрапити до установ, а також збираємо її з усіх можливих джерел – ситуація дійсно надзвичайно складна».

Самопроголошена «Донецька народна республіка» заявила про перепідпорядкування собі 7 колоній і Донецького СІЗО. Про це в четвер, 18 вересня, повідомляє прес-центр «ДНР». «На сьогодні в підпорядкуванні «Головного управління департамента» знаходяться 7 виправних установ (Донецька, Торезька, Макеевська, Западна, Волновахська і Сніжнянська виправні колонії), а також Донецький слідчий ізолятор. В «республіці» почав свою роботу «Департамент виконання покарань Міністерства внутрішніх справ ДНР» під керівництвом Олексія Рязанова. При цьому «ДНР» розраховує в подальшому контролювати всі 15 виправних колоній, 2 виправних центра, 3 слідчих ізолятора, 56 кримінально-виконавчих інспекцій регіона», – йдеться у повідомленні.

При тому, що якщо порівняти з ситуацією на території АРК Крим, де знаходяться всього чотири заклади ДПтСУ, то на території Донецької та Луганської областей, що не контролюється українською владоюҐ знаходяться:

Донецький слідчий ізолятор,
Артемівський слідчий ізолятор,
Калінінська виправна колонія №27,
Єнакієвська виправна колонія № 52,
Торезька виправна колонія №28,
Макіївська виправна колонія №32,
Мічурінська виправна колонія №57,
Селидовська виправна колонія № 82,
Західна виправна колонія №97,
Донецька виправна колонія №124,
Микитинська виправна колонія № 87,
Сніжнянська виправна колонія №127,
Жданівська виправна колонія №3,
Киселівський виправний центр №125,
Волноваська виправна колонія №120,
Брянківська виправна колонія №11,
Алчевська виправна колонія №13,
Перевальська виправна колонія №15,
Краснолуцька виправна колонія №19,
Комісарівська виправна колонія №22,
Петровська виправна колонія №24,
Суходільська виправна колонія №36,
Свердловська виправна колонія №38,
Селезнівська виправна колонія №143,
Червонопартизанська виправна колонія №68,
Шетерівський виправний центр №137,
Луганський слідчий ізолятор.

Яка подальша доля 10-15 тисяч людей, українських громадян, що опинилися заручниками збройного конфлікту, розв’язаного Російськой Федерацією? Чи будуть їх примусово приймати до лав «ДНР, ЛНР»? Чи будуть видавати зброю і вимагати воювати з власним народом? Чи будуть їх змушувати рити окопи, виконувати чорнову роботу і розстрілювати за непокору?

Під час презентації моніторингового дослідження, підготовленого Кримською польовою місією з прав людини на основі матеріалів, зібраних місією у липні-серпні 2014 року «Шість місяців потому: згортання прав та свобод людини в Криму» Уповноважений Верховної Ради України з прав людини зазначила, що через штучні ускладнення при подачі заяв про бажання залишити громадянство України, за законодавством Росії українські громадяни автоматично набули громадянства РФ, що є відвертою дискримінаційною практикою. Серед цієї категорії громадян України особливими є порушення прав осіб, які перебувають на півострові у місцях позбавлення волі, адже, засуджені українськими судами, вони мають відтепер відбувати покарання за російськими законами. За словами Валерії Лутковської, на адресу Уповноваженого вже надійшло від таких осіб понад 400 скарг з проханням сприяти у переведенні їх для відбування покарання на територію материкової України. Під час проведення презентації Валерія Лутковська звернулася до впливових міжнародних організацій з пропозицією створити спеціальну міжнародну місію для здійснення постійного моніторингу за дотриманням прав і свобод людини в АР Крим, насамперед, представників національних меншин.

Володимир Ажиппо, колишній працівник ДПтСУ, експерт в галузі прав людини поділився своїми враженнями: «Я не знаю, що робити в цій ситуації. Тільки чекати, що «нова влада» вирішить робити з колоніями і СІЗО. При цьому, на мій погляд, в Криму ситуація була набагато благополучніше. Там тільки прапор помінявся, а влада, і кримська, і місцева залишилася та сама. Звичайно ж, з’явилася проблема фінансування колоній, але її якось вирішили. В усякому разі, голоду не було. В Криму проблема не в колоніях, а в їх мешканцях, які, образно кажучи, не бажають завтра опинитися на Колимі. А на Донбасі все по-іншому. І проблема навіть не у відсутності центрального фінансування колоній. Зараз в Україні, де окупацією і не пахне, цього фінансування немає. Немає, і все. Колонії якось виживають за рахунок власних виробничих потужностей, а СІЗО увійшли в роль жебраків, просять кошти у місцевої влади і якихось сумнівних спонсорів. Із Києва гроші надходять тільки на зарплатню співробітників, без будь яких, звичайно, «залишків» у вигляді надбавок, доплат і премій. Є в цьому і чорний гумор: бюджетні кошти не розкрадаються. У зв’язку з відсутністю предмету розкрадання. Біда донбаських колоній в тому, що у зв’язку з воєнною розрухою виробництво стоїть, продажу і бартеру не має. Придбавати продукти немає за що і ніде. А що стосується дотримання присяги деякими начальниками на Донбасі, то, думаю, їм це не складно зробити. Їх основна задача – забезпечення ізоляції злочинців – не має відношення до політики, в тому рахунку і політики ДНР/ЛНР. Тюрми потрібні будь-якій владі. Ось тільки зарплатню їм ніхто не сплачує. Ні Україна, ні самопроголошенці. Персоналу системи, звичайно, не позаздриш. Але, кому на Донбасі зараз можна заздрити? А запровадження місії, це хоч і дуже повільний процес, але єдиний шанс хоч якось вплинути на тупикову ситуацію. Я готовий прийняти участь в ній як експерт і переговорник. Вважаю, мені буде легше розмовляти із чиновниками, і з засудженими, ніж комусь іншому».

З цього приводу, звертаємося до української влади, насамперед до Міністра юстиції, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини виступити з ініціативою і звернутися до впливових міжнародних організацій з пропозицією створити спеціальну міжнародну місію для здійснення постійного моніторингу за дотриманням прав людини та основоположних свобод в Донецькій і Луганській областях. У результаті цієї місії, крім іншого, має бути вирішене питання захисту прав людини, як персоналу, так і осіб, що перебувають під вартою в закладах ДПтСУ відповідно до рішень національних українських судів.