MENU

Чверть століття на десовєтизацію

2247 1

Якщо сказати людині, яка народилась за радянських часів, що вона брала участь у сатанинських ритуалах, то вона, мабуть, дуже здивується. Але любителі символік і метафор знають, що саме пентаграма — червона кремлівська зірка — є ознакою Сатани. Саме культ Прометея, якого боги кинули з Олімпу, відлунюється паралельним біблейським сюжетом із відлученням Люцифера. Взагалі ні радянська влада, яка відмовилась від релігії, ні нацистська Німеччина, яка так само сповідувала атеїзм, насправді не відходили від принципів технологій, які застосовувались у віруваннях споконвік. Більше того, тоталітарні режими активно використовували ці технології, фактично перетворивши свої ідеології на домінуючі релігії з масою навіювань та культів. Будь-який психолог скаже, що потреба в ритуалі сидить у кожному з нас. Саме тому так важливо для влади створювати ідоли, маячки, які б фокусували увагу як дзеркальце гіпнотизера. Саме тому масові зібрання із заклинаннями, гаслами та короткими речівками — це не просто формальність. Тут прихований глибинний сенс по зомбуванню людей.

•  П’ять років назад у Луганську на міськвиконкомі з’явився червоний стяг. Тоді мало хто надав цьому факту особливого значення. Багатьом навіть здавалось це нормальним, адже подано це було як ушанування подвигів переможної Червоної армії перед 9 травня. Про те, що червоний стяг у руках ветеранів на параді й червона ганчірка на владній будівлі — це зовсім різні речі, намагались не згадувати. Комуністи тоді раділи, але ображались, тому що Партія регіонів намагалась, так би мовити, через їхні символи загравати із їхнім електоратом, тим самим відволікаючи потенційних виборців на свій бік. Через п’ять років на центральній площі Луганська пам’ятник Леніну було вже закутано в російський триколор. Місцеві комуністи не ображались. Їх зовсім не чіпляло те, що їхній ідол стоїть із прапором держави, з якою він боровся. Не вистачало двоголового орла. Зрозуміло, що комуністів давно не цікавила їхня ж ідеологія. Їх тішив сам факт того, що область України поступово перефарбовується у губернію сусідньої країни. І саме на цьому фронті вони працювали найактивніше. Тому — там, де в Україні запахло червоним, там слід очікувати появи проросійських провокацій. До чого призводять останні, ми всі боляче відчули цього року.

ХАРКІВ, 28 ВЕРЕСНЯ 2014 РОКУ / ФОТО РЕЙТЕР

•  До Ленінів ми звикли, як до мух у сільському туалеті. Вони здавались нам навіть чимось органічним, бо підсвідомо ототожнювались із тим брудом, з тією руїною в якій ми живемо. «Не до Ленінів», — казали одні. «Та нехай стоять», — казали інші. І, всіяна багатотисячною кількістю Ленінів, встановлених квадратно-гніздовом способом у селах, містечках та обласним центрах, Україна продовжувала жити в аурі минулого. Держава так і не спромоглася втілити в життя антитоталітарну програму. Ми начебто боялись відмовитись від цих кам’яних глиб, щоб не залишити в собі лякаючу порожнечу. Бо ж за увесь час незалежності України так і не було народжено спільної об’єднуючої національної ідеї. Українці цю ідею цілком природно плекали в собі, зовні натикаючись на примітивні гасла чергових політичних «проектів». Влада більше використовувала водорозділи в суспільстві, ніж намагалась відпрацювати принципи його єднання. Кожні вибори у нас проходили за принципом — розділяй і владарюй. І якщо в Росії проекти, що були створені ще під час падіння радянського режиму для кожного електорального сегменту, живились спільним вектором «великоросійськості», то в мирній Україні такого єдиного вектору не було. Ми не прагнули мити ноги в Індійському океані, ми не кричали з чаркою горілки про те, як будемо бомбити Вашингтон. Ми просто хотіли жити — хто в минулому, а хто в майбутньому. І саме це є нашою бідою — поки ми розривались між епохами, нас пошматували територіально. Тріщини у свідомості перетворились на глибокі щілини в народі. Й оскільки процес пересування тектонічних плит в суспільстві ще не скінчився, то можна очікувати на подальші провокації. Навіть саме падіння Ленінів буде використовуватись усіма силами. Падаючий із постаменту Ленін вигідний усім. З одного боку це заспокоює патріотично налаштованих українців, мовляв, хоч і війна, хоч і біда, та як гарно Ілліч злетів! З іншого такі випадки дають можливість попіаритись як комуністам, так і іншим проросійським силам. Одіозний міський голова Харкова вже почав обіцяти відновлення пам’ятника, який скинули 28 вересня. Комуніст Симоненко, котрий нещодавно солодко заговорив про необхідність економічної незалежності України — досвідчені замполіти завжди вміли відчувати настрої! — знову здобув можливість виступити. «Ми свято віримо у відновлення пам’ятника Леніну», — сказав він. Слово «свято» викликало у багатьох іронічну посмішку. Всі задоволені. Леніни падають, а комуністи ідуть у Раду. І цього факту на фоні розіграних вистав із валянням регіоналів у баках для сміття та поваленням Ленінів, не помітити не можна. Більше того — на ньому треба наголошувати. Нас знову хочуть «розвести», подарувавши солодку цукерку, тоді як суспільство явно дає запит на кардинальні зміни, а не лише на видовища.

Проте не будемо забувати, що ключові події на Майдані розпочались саме після таких вистав з пам’ятником Леніну. Хтось загрався і замість того, щоб дати людям спустити пар, розкрутив маховик незворотних процесів ще дужче.

•  Влада поки що не дозріла до цивілізованої відмови від минулого. Поки що ми продовжуємо бавитись в історію в той час як історія з нами зовсім не жартує. Українці потребують змін. Вони вже нагуляли апетит на рішучі перетворення і готові самі позбутись від смороду старих систем і принципів буття. І існує багато шансів, що вони винесуть на смітник разом із Леніним ще й тих, хто продовжує намагатись ними маніпулювати.

ГОЛОС ІЗ «ФЕЙСБУКУ»

Valeriy MILOSERDOV, фотограф:

— Сьогодні знесли пам’ятник Леніну в Харкові, найбільшому місті cходу України.

Рівно 24 роки тому саме в цей час, будучи у відрядженні в Києві, я довідався, що у Львові почали зносити пам’ятник Леніну. Наcтупного дня був там. Самого знесення вже не застав. Вдалося познімати лише руйнування постаменту, зробленого з намогильних плит з єврейського кладовища. Сам монумент вождю застав вже на якомусь складі (на фото).

Дивився я сьогодні стрім з Харкова і думав: майже чверть століття знадобилося країні, щоб завершити перший, чисто символічний етап десовєтизації. Майже чверть століття розділяє моменти демонтажу цього пам’ятника в найбільших містах заходу і сходу України. По суті, ми живемо ще в трохи модернізованій, але УРСР. З держапаратом, який залишився нам у спадок і який не змінився, силовими структурами, медициною та системою освіти.

Отже, будівництво нової країни тільки зараз, схоже, і починається.

Валентин ТОРБА


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини