Розпач, злість, відчай? Що саме стало причиною фізичної розправи над депутатами? Чи це важливо?  Гадаю – ні. Важливо те, що стало приводом та, які висновки мають з цього зробити влада та суспільство!

В силу тяжіння можна вірити, або не вірити. Можна знати про її існування, а можна й гадки не мати. Все це немає жодного значення. Важливо лише те, що якщо ти зробиш крок за край даху багатоповерхівки, результат буде очевидним – декілька секунд адреналіну і «шмяк»…

Ситуація з побиттям Шуфрича в Одесі –  це, звісно, не європейський підхід до вирішення проблеми. І, мовляв, нам, тим хто робив Революцію Гідності, не личить користатися методами режиму, проти якого ми постали. Але… За півроку жодної гучної справи від Генпрокуратури, винні за масові розстріли на Майдані непокарані, а «винуватці» політичної кризи спокійно балотуються знову в парламент. За таких обставин на іншу реакцію важко сподіватись. Коли влада «мовчить», «говорить» вулиця! Людям набридає очікувати на рішучі кроки політиків і вони, як і цієї зими, починають діяти самотужки. На відміну від 2005 року, коли громадяни внаслідок провалених реформ та відсутності «бандитам тюрм» розчарувалися, у 2014 році в людей виникає не розпач та апатія, а злість, лють та агресія.

«Беріться не за кулаки - беріться за розум. І той, хто заслуговує - сам опиниться на смітнику. Смітнику історії...» - написав у своєму твіттері Святослав Вакарчук. І я з ним абсолютно згідний. Площина вирішення проблеми лежить в утилізації старих казнокрадів шляхом обрання нових політиків — тих, хто здатен стати політичним виразником волі Євромайдану та Революції Гідності.

Але разом з цим, я не беруся засуджувати тих, хто сьогодні здійснює стихійну народну «люстрацію». Так само, як не осуджував шини та коктейлі «молотова» взимку. Хоч сам ніколи не вдався до радикальних інструментів вирішення проблеми. Влада та політики мають затямити, що за будь яку антинародну дію, вони отримають дзеркальну протидію.

Я однозначно виступаю за правовий спосіб притягнення винних до відповідальності та очищення влади від негідників.

У випадку безкарності винних та приходу «вчорашніх» знову до влади, на країну очікують нові стихійні бунти та, якщо не «коліївщина», то масова «дефенестрація». Розуміючи це, закликаю кожного долучитися до підтримки народних кандидатів на кожному мажоритарному окрузі, відфільтровуючи новий склад парламенту. Так ми проведемо і люстрацію, і отримаємо парламент, який буде спроможний як притягнути винних до відповідальності, так і забезепечити надійний тил для наших військових.

Якщо ми не скористаємося нагодою черговий раз оновити владу, ми знову зайдемо на нове революцій коло історії. Але цього разу ми ризикуємо стати на граблі не 2004-2006 р.р, а 1917-1921 коли нашу країну захопив Радянський союз.

Зараз питання стоїть не в площині загрози втратити підтримку заходу за радикалізацію суспільства, а у загрозі втрати державності в наслідок відсутність реформ, тотальної корупції та анархії, яка почне поглинати громаду за громадою, якщо 26-го жовтня наш віз залишатиметься й досі там.

На останок резюмую все вищезгадане. Влада має розуміти усю повноту відповідальності за усе, що коїться в країні. А суспільство – виплеснути всю енергію на те, щоб до парламенту прийшли нові політики. Кожен має не очікувати, що хтось має переконати вас у тому, що він достойний. А зустрітись з кожним кандидатом, вислухати його і визначившись з тим, хто з кандидатів гідний його підтримки, і йти переконувати своїх близьких та рідних у тому, що варто підтримувати саме цю людину.

Якщо справді хочемо змін, то маємо припинити полювати на негідників, а почати шукати достойних і приводити їх до влади! У іншому випадку – немає значення скільки разів в Україні проведуть вибори, якщо суспільство не вміє ними користатися…