Чи планується продовжувати АТО, і чому? На наш інформаційний запит відносно позиції президента щодо продовження АТО та чергової хвилі мобілізації 3 жовтня було надано відповідь від ГУ доступу до публічної інформації Адміністрації Президента України. Як йдеться у офіційній відповіді, «Президент України переконаний, що єдиним способом врегулювання ситуації у Донецькій та Луганській областях має бути діалог, спрямований на встановлення миру».

Таким чином, даний лист іде в дисонанс із широко розтиражованим коментарем Міністра оборони Валерія Гелетея від 2 жовтня, який на питання про четверту хвилю мобілізації закликав громадян «готуватися до найгіршого».

У коментарі, підписаному в.о. Керівника ГУ забезпечення доступу до публічної інформації Адміністрації Президента України С.Кондзелею, знову цитуються попередні слова президента для ЗМІ. Петро Порошенко у своєму коментарі зазначив про вибудування Україною «надійної лінії оборони», про «діалог, спрямований на встановлення миру», забезпечення «безпеки наших міст, сіл і селищ».

Тобто, як випливає з офіційної позиції президента, АТО, принаймні найближчим часом, не планується продовжувати. Таки йдеться про мирне врегулювання, а не про «тактичне перемир’я» і накопичення сил.

Чому саме так, і яку Україну ми отримуємо? Адже задеклароване Президентом «делегування повноважень» і «особливий режим самоврядування у окремих районах Донецької та Луганської областей» може залишитись формальною фікцією. Сепаратисти вже заявили про власні вибори, становлення «державної влади» та невизнання суверенітету України.

Автор спробував здійснити аналіз «діалогу, спрямованого на встановлення миру», про який було повідомлено відповідальним управлінням президентської адміністрації. У чому переваги, а в чому втрати та ризики для України, йдеться нижче.

Аналіз президентського «мирного діалогу» як підходу до врегулювання ситуації на Донбасі:

Позитивна сторона:

Мир, рятування життя солдат і припинення руйнування Донбасу. «Краще поганий мир, ніж хороша війна», казав Цицерон. Справді, за даними Управління ООН з координації гуманітарних питань станом на 30 вересня, від початку збройного конфлікту на сході України загинули 3627 людей, ще 8447 отримали поранення. На Донбасі знищено 50% інфраструктури, знищено 42% промислового потенціалу, затоплені шахти, зупинені домни, зупинені коксові батареї заводів. Хто би не переміг на Донбасі з військової точки зору, він зазнає значних збитків, отримавши озлоблений поруйнований регіон.

Крім того, численні протести матерів проти мобілізації в Україні, а також пасивність та інертність міжнародної спільноти, котра вимагає миру «усіх з усіма», і найголовніше – відсутність коштів і суттєвої військової підтримки від західних країн – зв’язує руки президенту і Генштабу.

Східний Донбас – це нова Східна Німеччина, з якою ми будемо змагатися. Як заявляв раніше Юрій Луценко, ми маємо «запропонувати їм змагання - не тільки зброєю, а й рівнем життя». Таким чином, Україна фактично приймає виклик бунтівних сепаратистів-терористів за народну любов жителів Донбасу. Але є ризик не нової Східної Німеччини, а нового Придністров’я. Якщо Росія візьме регіон під фінансову опіку (а скоріше за все, так і буде), то навіть у збиток собі вони надаватимуть значну фінансову допомогу місцевим князькам на різноманітні «соціальні допомоги» і надбавки до зарплат і пенсій. Крім того, у регіон безкоштовно постачатиметься російський газ, платити за який прийдеться з нашої кишені (адже ми визнаємо Донбас нашим!).

Але є і надія на ефективні реформи в Україні, підвищення рівня життя та усвідомлення (з часом) мешканцями Східного Донбасу реальної перспективи європейського вибору, так як і відсутності перспектив життя у «донецько-московському» гетто. В такому випадку, справді можлива нова соборність України.

Накопичення сил, інтеграція у євроатлантичні структури. Проводячи економічні, політичні та адміністративну реформи Україна за кілька років повинна стабілізувати ситуацію, профінансувати відновлення Донбасу, і підвищити рівень життя громадян. Паралельно із стабілізацією, може відбуватись зближення України із НАТО та реалізація асоціації із ЄС, що у перспективі дасть нам членство у цих організаціях. Крім того, час потрібен для накопичення коштів та ресурсів для відновлення повної боєздатності армії (за час АТО Україна втратила 60-65% бойової техніки).

Таким чином, у середньо- та довгостроковій перспективі ми самі зможемо обрати дипломатичний (Східна Німеччина) чи військовий шлях (Друга Чеченська війна) розв’язання конфлікту, коли наберемося нових сил.

Негативна сторона:

Моральне розчарування та обурення суспільства. Родичі, товариші по службі загиблих та поранених солдатів не зрозуміють, чому Україна йде на компроміс із їх вбивцями, яких ще вчора називали терористами. Фактично виникне «Донецький синдром» у значної частини суспільства, і повільне розчарування у державній політиці.

Ми будемо всіляко засуджувати Росію, незаконні збройні формування і квазі-державні органи на сході країни і в Криму, але суспільство протягом десятиліть не зможе пробачити і зрозуміти, за що помирали наші солдати, чому вони залишаються на Донбасі «карателями» внаслідок пропаганди, і чому не покарані численні злочини проти людяності.

Заморожування конфлікту і створення нового «Придністров’я». Уже сьогодні зрозуміло, що сепаратисти не бажають визнавати українську владу (навіть із посиленими повноваженнями за спецзаконом), розбудовуючи власне Придністров’я. Вже задеклароване формування у «ДНР і ЛНР» власної судової, законодавчої, виконавчої влади. Сепаратисти (та їх генеральний спонсор РФ) формують у регіоні власну систему оборони (включно із розміщенням систем російської ППО), валютно-фінансову, паспортну, пенсійну системи.

Крім того, сама «Новоросія» (щодо існування якої ще рік тому можна було тільки посміятись) розташовується безпосередньо на кордонах із РФ, а отже, може безперешкодно отримувати озброєння, живу військову силу, формувати спільну інфраструктуру із РФ. Стратегічно це величезна поразка для України – як у відчуженні кількамільйонного населення Східного Донбасу (в тому числі моральному), так і у контролі за природно-ресурсним потенціалом регіону, і у політичному плані.

Геополітична перемога Росії. Як не прикро це визнавати, але Росія, пішовши ва-банк, досягнула небачених результатів. За півроку Путін анексував Кримський півострів («відновив історичну справедливість») і створив на материковій Україні, на своїх кордонах, нове Придністров’я («Новоросія»).

Можна радіти, що ми не дали Путіну піти далі, що не дали створити коридор до Криму чи до Придністров’я. Що Росія у небувалій міжнародній ізоляції, що «російське суспільство усвідомлює абсурдність війни», економіка РФ гальмується, а крах путінського режиму неминучий. Але факт є фактом: конфлікт заморожується, Путін для Росії сьогодні залишається ідолом, а компроміс із агресором вітається світом як «мирні зусилля».

І як згадував раніше Богдан Буткевич, на Донбасі Путін «фактично виграв війну за Крим». Акценти щодо сприйняття російської агресії зміщені на багато років.

Таким чином, на наших очах твориться не тільки новітня історія України, а й історія Європи. Чи зможе Україна проводити успішну євроатлантичну інтеграцію? Адже тепер ми маємо невирішені територіальні питання, так само як Грузія (Південна Осетія і Абхазія), Молдова (Придністров’я). У 2014 році ми отримали окуповані Крим і «Новоросію» (східні регіони Донбасу).

З тактичної точки зору, у будь-якому випадку, замороження конфлікту на Донбасі є дуже суперечливим кроком. Його вирішення у довгостроковій перспективі може принести нам як реінтеграцію регіону внаслідок успішних внутрішніх перетворень та зовнішньої підтримки, так і втрату, у вигляді чергової білої плями на мапі Східної Європи.

На сьогодні на території нашої Батьківщини фактично створено нову воєнізовану глушину із невизначеним статусом. Залишаються непокараними злочини проти людяності на Донбасі. І не всі учасники АТО, їх родичі, та й загалом громадяни України усвідомлюють причини і мету компромісу з терористами.