Відставка донецького губернатора Сергія Тарути давно очікувалась в експертному середовищі, але все-одно породила ряд спекуляцій. Нічого не вдіяти – вибори. Причому екс-губернатор на них є сам кандидат. В цьому і криється перша, одна з найголовніших причин відставки. Окрім Сергія Тарути жоден з губернаторів на вибори по мажоритарному округу в Україні не пішов.

Існує недвозначна норма закону про вибори, яка вимагає від чиновника на час виборів йти у відставку. Те, що вона ігнорується в уряді не є причиною, щоб цю норму проігнорував Президент в межах своєї вертикалі. Адже глав адміністрацій до сьогодні призначає він.

Тим часом в соцмережах пішли коментарі, що Таруту звільнили нібито за критику мирного плану. Щоправда коментатори забувають дати лінк на висловлювання губернатора Донеччини, де він би той мирний план критикував. Насправді треба було ще пошукати настільки лояльного чиновника до влади, як цей олігарх.

Звичайно, його цінували і будуть цінувати, як і кожного з бізнесменів Донбасу, що наважились відкрито виступити проти бойовиків Але екстраординарні обставини вимагали екстраординарних дій. А їх не було. Для порівняння достатньо згадати Ігоря Коломойського.

Їх і призначали одночасно – у березні. Тоді це називали real-politic: двом олігархам віддали під контроль два найбільших промислових регіони країни. Не будемо переповідати "секрет Полішинеля", хто рекомендував Олександру Турчинову такий крок, щоб не відволіктись від головного. Від результатів, яких досяг кожен із них.

Незважаючи на відсутність кордону з Росією, ситуація у Дніпропетровську багато в чому була схожою з ситуацією у Донецьку.

За короткий час Ігор Коломойський власним коштом і впливом фактично організував оборону Дніпропетровської області, задавив в корінні будь-які ворушіння сепаратистів, створив та екіпірував кілька батальйонів. Побачивши, що вогнище конфлікту може перекинутись з Донбасу на захід, Коломойський взяв під контроль кілька західних районів Донецької області, де розташовано стратегічно важливі залізничні вузли.

Звичайно ж олігарх Коломойський далеко не є святим, але в цей складний період його призначення повністю виправдало себе. Недаремно російські апологети з квітня твердять, що Коломойський є особистим ворогом Путіна і якщо не на цьому тижні, то на наступному йому обов'язково прийде кінець.

Що ж зробив олігарх Сергій Тарута?

17 березня він заявив, що викопав протитанковий рів по всьому кордону Донецької області і Росії.

"Мы прорыли вдоль всей границы траншею. Четыре метра ширины, два с половиной метра глубины. И вал еще сверху два метра. В тех местах, где наиболее опасные участки, установленные огромные тетраподы. Наша граница не на замке, но обеспечена полностью. Обеспечена достаточно, чтобы техника не прошла ни с той стороны, ни с этой. Это нисколько не на предполагаемые сценарии, я в них до конца не верил, а для того, чтобы обеспечить сохранность границы".

Це навіть фейком назвати важко – цитату повторили майже всі провідні інформаційні агентства країни. І хоч пряме цитування знімає відповідальність з них, насправді всі знають, що ніякого рову, підкреслюю, по всьому кордону, викопано не було. Тобто можливо на локальній ділянці він й був, але наступні події і перебування біля кордону тисяч військових засвідчило, що таких фортифікацій, які описував Сергій Тарута, по всьому кордону, на жаль, не було.

Цей випадок показує яким губернатором був Тарута – інтелігентним, у бездоганному костюмі, знаючим як організувати блискучий PR, але малоефективним, у порівнянні з Ігорем Коломойським.

Ситуація на Донбасі стрімко скотилась до військових дій. На вулицях заговорили мовою автоматів та РПГ і звичних прес-конференцій стало вже недостатньо.

На жаль, Сергію Таруті не вдалося організувати ефективний опір серед бізнесменів області. Поза кадром і протистоянням залишилась найбагатша людина України Рінат Ахметов. Ніхто не робив оцінки, але всі розуміють, що наразі той уже втратив мільярди гривень через війну. Спроби домовитись і загравати з тими, хто зруйнував і зупинив його заводи, засвідчили, що ні він, ні Сергій Тарута не змогли прорахувати всіх нищівних наслідків для свого бізнесу, які принесла відкрита війна.

Знецінення основних фондів, зупинка доменних і мартенівських печей, затоплення шахт, де добувають високоенергетичний кокс, обрив комунікацій – це не тільки збіднило олігархів Донбасу, але й відібрало роботу у десятків тисяч робітників.

Особливо донецькі олігархи програють у порівнянні з дніпропетровськими. Наразі прості люди в Дніпропетровську, Запоріжжі та Одесі кожного разу здригаються, коли розуміють, що донбаська руїна могла прийти і до них. І кожного разу розуміють, що дякувати треба не тільки своїй стриманості, але найперше Ігорю Коломойському, який не дав розгойдати ситуацію до війни.

Я знаю чимало донецьких, які не хотіли початку бойових дій навіть якщо вони були політичними опонентами нашої влади. Але я не бачив жодного з донеччан, хто б щиро подякував Сергію Таруті за його губернаторство.

Якщо його оберуть народним депутатом, мабуть це буде найкращим варіантом застосування його умінь. Люди мирного часу відрізняються від людей війни. Комусь випадає писати закони, а хтось може реально викопати справжній протитанковий рів. Зараз Донецькій області потрібен військовий, бо сама область перетворилась в зону бойових дій.