Зміни в польському уряді, які відбулися в наслідок отримання Дональдом Туском посади головуючого Європейської Ради, активно коментуються на міжнародній арені. З польської точки зору, спроби такого аналізу з боку закордонних журналістів і експертів здаються місцями досить потішними. А відбувається так через те, що без детального розуміння внутрішнього контексту можна отримати лише загальні фрази, які рідко коли співпадають з реальністю.

На нинішній склад польського уряду мають вплив передусім два чинники: бажання суміщати інтереси різних фракцій в керуючій коаліції та випадковість. Бачимо тут також елементи спроби виграти час - перечікування року до наступних виборів з мінімальними втратами в плебісцитах. Таким є принаймні загальний принцип, хоча особовий склад і міністерські номінації зовсім не віддзеркалюють цього.

Найважливіші посади, з точки зору самої Польщі на міжнародній арені, а також України, це, звісно, посада прем'єра і міністра закордонних справ. Першу займає колишня спікер сейму Єва Копач. Другу, натомість, - колишній шеф сеймової комісії закордонних справ Гжегож Схетина. 

Якщо йдеться про Єву Копач, то напевно вже навіть більшість поляків не пам'ятають, що як міністр охорони здоров'я вона брала участь в кампанії проти паління, на якому саму ж її і підловили. До колишнього прем'єра Дональда Туска вона наблизилася не через політику, а через допомогу його сестрі, яка в 2005 році дістала інсульт. Переймання процесу лікування і повернення здоров'я члену сім'ї Туска відкрило їй шлях до політичних кіл, і більше того - дозволило здобути повну довіру тодішнього прем'єра. Проте опозиція, критикуючи нинішню голову польського уряду, часто згадує той факт, що одразу після катастрофи в Смоленську в 2010 р. вона запевняла в ґрунтовному дослідженні місця катастрофи. Як сама говорила "земля була перекопана на понад метр вглибину". Було це звісно неправдою, що вона сама визнала через два роки, пояснивши, що "зробила помилку повіривши в цю інформацію". Як також виявилося, навіть під час ідентифікації тіл в Москві, де вона була присутня як міністр охорони здоров'я, з'явилося багато помилок.

Гжегож Схетина, натомість, - це колишній міністр внутрішніх справ. В минулому близький співробітник Дональда Туска, одна з найважливіших осіб в правлячій Громадянській платформі, один з її лідерів. Разом вони дивилися матчі і грали у футбол, який, як всім відомо у Польщі, є одним з хоббі Туска, що віддавна стало вже досить заїждженою темою гумористів і злостивих коментаторів політичного життя. Забезпечення собі неподільної влади в структурах Платформи прем'єром спричинило конфлікт між давніми друзями і поступове усування Схетини і його людей з найважливіших політичних посад в партії. Туск не відважився однак на те, щоб позбутися такої потужної колись особи з рядів партії, але дав йому в кінці 2011 р. далеку від його амбіцій посаду керівника сеймової комісії закордонних справ. Як сам злостиво коментував це Туск - це мали бути "стратегічні резерви Громадянської платформи". 

Чи на цій підставі можна зробити висновки про зміну дієвості польської політики в рамках Європейського союзу чи скерованої на Росію або Україну? Звісно - ні. Політики, завдяки своїй харизмі, таланту і детермінації можуть інколи використовувати певні обставини і представляти власну позицію і позицію власної країни на міжнародній арені. Однак зазвичай в кожній державі ми стикаємося з продовженням, яке не залежить від партійних кольорів у зв'язку з рядом зобов'язань, угод, обмежень або економічних контактів в регіональному і глобальному масштабі. Момент персональних змін можна завжди використати для радикалізації власної позиції або її нейтралізації. Зараз, дивлячись на починання нової прем'єр, можна говорити про нейтралізацію, однак слід також пам'ятати про дві речі: 1) політика не полягає в висловлюванні всього відверто, 2) нинішній польський уряд має лише рік, і багато політиків роздумуватиме над наступною каденцією. 

Не можна також оцінювати дій цього уряду оминаючи "тіні" Туска і Меркель. Величезний вплив Берліну на Варшаву, який підсилюється рішеннями колишнього прем'єра (завдяки чому він має свою нову посаду у Брюсселі), майже цілком оминається закордонними аналітиками. Це стосується особливо Єви Копач, яка завдячує своїй нинішній позиції Туску. Натомість якщо йдеться про ностальгію за попереднім міністром закордонних справ Радославом Сікорським, то можна сказати так - Сікорський мав відпрацьовані контакти, чудово виглядав перед камерами і добре знав англійську. Проте Гжегож Схетина однозначно кращий за нього на фронті політичних розіграшів. Важко опиратися враженню, що Схетина краще підходив би на посаду прем'єра чи навіть міністра внутрішніх справ, яких Туск, побоюючись про власні впливи в партії, ніколи б йому не дав. Тим не менше залишається сподіватися, що нинішній міністр закордонних справ зможе частіше форсувати реалізацію польського, а не німецького бачення закордонної політики Польщі.