Маленькі деталі і правки можуть спаплюжити будь-яке починання. Так вийшло і з антикорупційним пакетом законів – "диявол приховався у дрібничках". 

В цілому позитивно оцінюючи прийняття пакету антикорупційних законів, все ж не можна оминути і ті моменти, які можуть негативно вплинути на діяльність новостворених органів.

Ефективність діяльності будь-якого органу держави визначається передусім рівнем його незалежності від політичної ситуації в країні. Ця незалежність насамперед забезпечується такою процедурою призначення та звільнення керівників органів, при якій:

- по-перше, очільники цих органів особисто не зобов'язані своїм призначенням політичній силі чи посадовій особі;

- по-друге, унеможливлюється їхнє звільнення з політичних мотивів.

Чи забезпечують прийняті закони незалежність в їхній діяльності?

В цілому порядок формування Національної комісії з питань запобігання корупції є збалансований. Так, Національна комісія складається з п'яти осіб, затвердження яких здійснює Кабінет Міністрів на підставі рішення конкурсної комісії. Фактично за "духом" цього закону, затвердження Кабінетом Міністрів членів Національної комісії є формальністю.

Основна роль відводиться конкурсній комісії, до якої входять 8 осіб: особа, визначена комітетом Верховної Ради України з питань корупції, особа, визначена Президентом, особа визначена Кабінетом Міністрів України, керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби, чотири особи, запропоновані громадськими об'єднаннями, які відбираються згідно з спеціальним порядком.

При цьому рішення конкурсної комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше 6 осіб. Керівник Національної комісії обирається на два роки її членами і не може обіймати займану посаду два строки поспіль. Таким чином, мінімізується можливість, коли якась гілка влади матиме вирішальне значення у формуванні цього органу.

Щодо національного антикорупційного бюро, то тут, швидше за все, складно буде досягнути політичної незаангажованості його керівника. Директор НАБУ призначається Президентом на підставі конкурсного відбору, здійснюваного конкурсною комісією, до складу якої входить 9 осіб.

Три особи визначаються Президентом України, три особи - Кабінетом Міністрів України, три особи - Верховною Радою. При цьому, конкурсна комісія є повноважною, за умови призначення 6 з 9 членів. Для прийняття рішення конкурсною комісією достатньо п'яти голосів. Зважаючи на сьогоднішні рейтинги політичних партій та те, що уряд формується парламентом, в якому фракція Президента буде найбільшою, виходить, що Президент, умовно кажучи, матиме контрольний пакет акцій при формуванні конкурсної комісії. А, отже, швидше за все, Директор НАБУ буде людиною Президента.

Інша гарантія незалежності в діяльності органів – це неможливість звільнення їхнього керівника чи керівників з політичних мотивів. Закон про запобігання корупції не передбачає такої можливості.

Натомість в законі про національне антикорупційне бюро в ніч перед голосуванням була як раз внесена правка, яка по суті перетворює Директора НАБУ на політичну посаду. Так, однією з підстав звільнення тепер є рішення Верховної Ради про звільнення Директора НАБУ, прийняте 226 голосами, ініційоване 150 парламентаріями.

Таким чином керівник НАБУ так чи інакше вимушений буде діяти з оглядкою на парламент та президента (фракція якого швидше за все матиме в своєму розпорядженні більше 150 членів), що суттєво може вплинути на суспільну довіру до новоствореної інституції, і саме головне на ефективності в її діяльності.

Будь-який ідеальний закон можна зіпсувати всього лише однією поганою правкою. Так, країни Латинської Америки при прийняті своїх конституцій за взірець часто брали конституцію США, однак робили всього лише одну-дві зміни, спрямованих на посилення повноважень президента. Як наслідок - замість американської демократії вони отримували латиноамериканську диктатуру. Диявол завжди ховається в ледве помітних деталях. Не хотілося б, щоб і цього разу чергова гарна ідея в підсумку була дискредитована.