Велика біда нашого суспільства – навіть Майдан не навчив багатьох з нас, що саме ми – джерело влади у країні, що ми обираємо керманичів, ми даємо їм певний кредит довіри і ми дозволяємо їм виконувати владні функції. Це записано в Конституції, почитайте, якщо цікаво. Не менша біда – про це намагаються не згадувати і можновладці. З того самого моменту, як вони отримують омріяну посаду, пролазять у керівне крісло в них виникає амнезія щодо саме цих статей Основного Закону. Однак цей нарис не про політику, а про ваші права і про те, чому вам про них не нагадують.

Перед виборчими перегонами політики почали активніше обговорювати право українців на зброю. Розбирати хто за, а хто проти, довга справа. Але принциповий, як на мене, аргумент проти – «українське суспільство недосконале, всі одно одного перестріляють». Все.

І не якийсь там «дядя Вася» недосконалий і неготовий, це вас, саме вас вважають олігофреном. Тобто це саме ви недосконалі, не виросли з памперсів і довіряти вам зброю, на думку політиків, не можна, бо ви відразу підете одне одного стріляти. Саме ви як тільки візьмете до рук рушницю, відразу побіжите надвір і почнете стріляти по сусідах, а вони у відповідь… Маячня? Я теж гадаю, що маячня. А от політики так не гадають.

Виходить, що міліціонер, який на тому тижні п’яний збив на пішохідному переході дівчину, - досконалий, йому зброю можна. Умовному депутату, який зрадив країну та втік до Росії, теж зброю можна. І брехливому корумпованому прокурору можна, і… Тільки вам не дозволено.

Звичайно, можна розглянути версію, що вони дійсно у це вірять, але чи варто? Причина, мабуть, в іншому. Зверніть увагу, як потихеньку розпочалась кампанія з поливання брудом добровольчих батальйонів, тишком-нишком, то відверто брехливу історію у продажній газетці надрукують, то бійця заарештують. З чого б це? Чи не з того, що бояться? З війни повернуться вже обстріляні, впевнені і безстрашні чоловіки. Чоловіки, які спитають: а що ви тут робили, доки ми на фронті захищали Україну? І якось дуже страшно від того, що вони можуть зробити, якщо єдиною правдивою відповіддю буде – крали. От саме цей страх породжує цю феєричну в своїй дурості ідею про недосконале і неготове українське суспільство. Це перший їх страх…

Ви як, вважаєте себе недосконалим? Готові погодитись, що наше суспільство і люди – «другого сорту»? Якщо «так», тоді які ще можуть бути питання. А от якщо «ні»…

Якщо ви впевнені і у своїй адекватності, і у адекватності своїх родичів і друзів, то чому хтось приписав собі право попрати ваші права? Будь-яка вільна людина має право на захист себе, своєї родини, своєї домівки. Якщо такого права у людини немає, то яка ж вона вільна і яка ж вона людина? Чому хтось за вас вирішує, чи потрібна вам зброя? Це ваше і тільки ваше власне рішення.

Чи забезпечила вам держава повну безпеку, цілковитий захист? Ані грабіжники, ані терористи, ані просто психи вам нічим не загрожують? Ви можете посеред ночі прогулятись будь-де і не ризикуєте ані гаманцем, ані здоров’ям, ані життям? Суспільство досконале, міліціянти працюють наче ідеальні? Ні?

То як вам можуть відмовляти в праві на самозахист, коли не забезпечили вашу безпеку? А, до речі, мають забезпечити, бо ви їх для того і утримуєте. Цей момент у нас також сором’язливо опускається: міліція має право, міліціонери мають отримати пільги, міліціонери заслуговують на гідну платню… А обов’язки? От про свої обов’язки вони і мовчать… І знаєте, думка про те, що ваше вбивство розслідують і навіть знайдуть і покарають винного, вона якось не нівелює самого вбивства, бо вам вже буде все-одно.   То, може, рушниця, набої та регулярні тренування вийдуть вам дешевшими? Це і є їх другий страх. Бо, якщо людина спокійно захищатиме себе сама, то нащо тоді вони?

Два страхи: люди примусять відповідати і люди не сприйматимуть імітацію роботи. Саме ці два цілком реальні страхи пояснюють таке вперте пручання можновладців тому, щоб ви мали право на самозахист і зброю.