Ми звикли до того, що влада і народ живуть в паралельних реальностях, які не завжди перетинаються. Але мені здається, що настав час прозріти ще більше. У сильних світу цього скоріше всього і інша мапа світу ніж у нас сіромах. Це у нас кордон пролягає там, де його намалював наївний картограф.

А насправді межа – це лише умовність певних домовленостей про які нам, смертним, знати не варто. Інакше як пояснити той факт, що підприємства нашого президента запрацювали в повному обсязі на території Росії.

Тут війна, тут люди гинуть за слова на українській мові, тут відрізають руки з тату національного герба і тут президент нашої країни заробляє гроші на території ворога і відповідно сумлінно сплачує податки йому ж, підтримуючи економіку агресора як може. Не може виявляється Порошенко поставити інтереси оселі, де мешкає він із своїми співвітчизниками, вище за власного ларька на сусідній вулиці.

Давно помітно, що Путін взагалі сприймає світ на рівні мапи Птоломея і мабуть гадає, що Земля не тільки плоска, а ще й тримається на трьох китах – персонально на ньому, американцях і компартії сусіднього Китаю. Ну а кити, як відомо, плавають в океані і морях серед блукаючих підводних човнів. Принаймні існування субмарин в водах Стокгольмського архіпелагу Кремль вже не заперечує.

Хоча спочатку РФ офіційно заявляла, що інформація про підводний човен є галюцинацією ворогів. Щоправда зниклий човен, який хаотично блукав на одному місті подаючи сигнал СОС на російській мові, Москва вважає нідерландським. Все як у відомій історії - чи може перемогти Ланцелот Дракона? Може, але не в цей час, і не Дракона, і не Ланцелот, і не перемогти. Це і є формула російських заяв та повідомлень смак яких ми в повній мірі відчули за останні півроку.

Але повернемось до нашої картографії, що останнім часом нагадує більше школярську контурну карту, яку хтось розмальовує на власний розсуд. Не зважаючи на всі передвиборчі моменти з позиції яких наразі можна трактувати любі виступи та звинувачення, з’явилась дуже серйозна заява слідчого комітету Верховної Ради, щодо подій в Іловайську. Я б сказав ключова заява, яка може пролити світло на багато аспектів так званого АТО. Взагалі, звідки з’явився цей термін – АТО? Чому АТО, а не війна з агресором та бандформуваннями, які воюють на стороні Росії? Незручне визначення, не кошерне. Але саме зокрема в визначеннях криється відповідь на багато питань, які мучать українців останні тяжкі місяці.

Слідча комісія Верховної Ради на чолі з Андрієм Сенченко означила «фундаментальні проблеми в організації оборони країни». Тобто йдеться про глибинні, системні прорахунки які не можна розглядати, як випадковість чи локальні помилки. Таке визначення не дає права закрити очі не лише на іловайську трагедію. Воно фактично вимагає розслідування кожного бою, кожної втрати пункту чи стратегічного об’єкту. Хтось, покидаючи пост міністра оборони і бравурно заявляючи про власні досягнення в проведенні АТО, мабуть гадає, що в сонмі бід і катастроф на фронті, забуваються приватні моменти.

Але мапа, яка б вона не була зараз, не дає нам впасти в склеротичний стан. Хто згадує Зеленопілля? Шахтарськ? Літак Іл-76 під Луганськом? Волноваху? Металіст? Савур-Могилу? Деякі міста вже почали стиратись в пам’яті, а між іншим все що трапилось там має тотожні причини. І відповідно не вирішення їх фактично гарантує повторення трагедій. Чи ще хтось вірить в перемир’я?

Зрозуміло, що державна система влаштована так, щоб чиновник мав можливість перекидувати відповідальність і при цьому за період свого царювання накопичити певні статки. Такий механізм відпрацьований десятками років. І саме цей механізм під час війни став больовою точкою на тілі країни. Через нього нам вивихнули руку і положили на татамі.

У міністра оборони є голова генштабу, у голови генштабу є міністр оборони і у всіх них є верховний головнокомандувач. Скільки у них є замів, скільки відповідальних за сектори, операції тощо можна лише здогадуватись. Додамо сюди батальйони, які можна звинуватити у всьому, особливо, коли голови цих батальйонів пали під вогнем ворога. Та і війни-то ніякої немає, є АТО. Є добровольці, волонтери. І без вісті пропалі, є (вдумайтесь!) невідомі солдати! Тобто не завжди існує, виявляється, достеменний облік бійців на певній ділянці, щоб можна було визначити і поховати хлопців хоч би у братській могилі, але з іменами. Як так сталось?

Є класична відповідь – ми не готувались до війни. Президент же в одному із своїх інтерв’ю взагалі сказав, що прийняв країну без армії і відверто злукавив. Під його прихід армія була і готова була воювати, натомість президент зробив все щоб загальмувати її і дати ворогу зміцнитись за рахунок тривалого «перемир’я».

Отже ми не чуємо від відповідальних осіб ґрунтовних відповідей. Ніхто не сказав слова «вибачте!». Вибачте – це не має бути ліричним відступом, це суть відношення до людей, до смертей, до долі країни і її народу. Вибачте – слово, з якого має починатись кожний виступ президента, якщо він дійсно відчуває серцем і усвідомлює розумом відповідальність за Україну.

Не було створено, відповідно до норм закону «Про оборону України» єдиного центру організації оборони країни – ставки верховного головнокомандуючого (це ж пряма відповідальність! плаха!), не було введено військовий стан (знову відповідальність!), бо у нас же не війна, а АТО і, як наслідок, «не було введено в дію стратегічний план застосування Збройних сил та інших збройних формувань, а також правоохоронних органів для відбиття збройної агресії проти України». У звіті також зазначено: «Відсутність єдиного центру організації оборони призвела до нерозуміння стратегічного задуму агресора на кожному етапі».

Так, ми справді воювали наосліп. Ми мали безліч політичних оглядачів і пророків-аналітиків, але не мали стратегічного бачення.  Ми зробили все щоб воюючи не нести відповідальність, але при цьому зазнавати незворотних втрат, адже війна не прощає жодної помилки і прорахунку. Звичайно висновки слідчої комісії на чолі з Андрієм Сенченком не сподобаються голові держави хоч би тому, що в них звучить пряме звинувачення на його адресу.

А саме в звіті сказано: «Помилкові кадрові рішення суттєво ускладнили обстановку, а неадекватні дії міністра оборони В. Гелетея та начальника Генштабу - головнокомандувача ЗСУ В. Муженка призвели до іловайської трагедії».

Тобто президент винен в помилкових кадрових рішеннях. Комісія звертає увагу на рефлексію колишнього міністра оборони, який у відповідь на критику доходив інколи до відвертого залякування.

Гелетея звільнили, але як тут не згадати затикання рота президентом Геннадію Москалю, який нещодавно розтрубив про критичну ситуацію наших військових під Бахмутівкою. Це говорить не тільки про психічну реакції звільненого міністра, а взагалі про ставлення влади до інформації знизу. Такі фільтри під час блукання в крижаних водах дуже небезпечні. Але нажаль небезпека ця існує не лише для капітана корабля, але й для всіх нас – пасажирів.

Айсберг загрожує всьому нашому човну. Не дивно, що при такому ставленні, як зазначає комісія, пропозиції керівників секторів оборони не сприймалися, рішення щодо них, як правило, не приймалися зовсім. Вода була вже в трюмах, а ми вперто дивились на мапу і стверджували, що тут ніякого айсбергу немає, бо він там не намальований.

Висновки слідчої комісії по причинам трагедії в Іловайську, як вже було сказано, базові, фундаментальні і торкаються не лише конкретної катастрофи. Про них багато хто здогадувався, але вони вперше озвучені в офіційному документі з чітко прописаними звинуваченнями на адресу конкретних осіб.

На ці висновки конче треба звернути особливу увагу і питання має стояти не лише в площині відповідальності згаданих осіб, але й перш-за-все практичних висновків у оборонному секторі. Заговорити зараз кричущу проблему пацифістськими промовами, передвиборчими закликами до миру і єднання – це в черговий раз реалізувати злочин проти українського народу.

Вже тисячам українців байдуже до вибачень посадових осіб. Через деякий час ці вибачення будуть вже недоречні всій країні. Вибачатись і робити висновки треба своєчасно. Пора владі якось узгодити з народом спільне бачення меж і кордонів в адекватній нашому стану системі координат.